Гра янгола

– А Ірен Сабіно?

Роурес зітхнув, майже непомітно похитавши головою. Він обійшов навколо прилавка й наблизився до дверей. Роурес повісив на двері оголошення «зачинено» й обернув у замку ключ.

– Хто ви?

– Моє прізвище Мартін. Я намагаюся прояснити обставини смерті сеньйора Дієґо Марласки, що його, як мені відомо, ви знали.

– Наскільки мені відомо, ці обставини прояснені вже багато років тому. Сеньйор Марласка наклав на себе руки.

– А я чув, що все було інакше.

– Я не знаю, що вам розповів цей поліціант. Роздратування впливає на пам’ять, сеньйоре… Мартін. Сальвадор уже намагався колись розкрити змову, щодо існування якої він не мав жодного доказу. Усі ми знали, що він грів ліжко для сеньйори Марласки й намагався виставити себе героєм ситуації. Як і слід було сподіватися, його зверхники добре вичитали йому й він мусив піти з поліції.

– Він вважає, що було зроблено спробу приховати істину.

Роурес засміявся.

– Істину… Не смішіть мене. Насправді вони прагнули приховати скандал, а не істину. Адвокатська контора Валера й Марласки запихала пальці майже в кожну кашу, що готується в цьому місті. Нікому не було цікаво розголошувати таку історію.

Марласка відмовився від свого становища, своєї роботи та свого шлюбу, щоб замкнутися в тому домі й робити там казна-що. Кожен, кому не бракує клепки, міг здогадатися, що це добром не закінчиться.

– Це, проте, не завадило вам та вашому компаньйонові Жако отримати вигоду з божевілля Марласки, пообіцявши сконтактувати його з потойбічним світом через сеанси спіритизму…

– Я ніколи йому нічого не обіцяв. Ті сеанси були просто розвагою. Усі це знали. Не намагайтеся накинути мені мерця, бо я лише чесно заробляв собі на хліб.

– А ваш компаньйон Жако?

– Я відповідаю за себе самого. Те, що робив Жако, мене не стосується.

– Отже, він таки щось робив?

– Чого ви від мене хочете? Щоб я сказав, що він украв ті гроші, які, за словами Сальвадора, нібито лежали на якомусь таємному рахунку? Що він убив Марласку, а нас усіх ошукав?

– А що, це неправда?

Роурес подивився на мене тривалим поглядом.

– Я не знаю. Я не бачив його після того дня, коли помер Марласка. Я вже розповів Сальвадорові та іншим поліціантам усе, що знав. Я не збрехав жодного разу. Я ніколи не брехав. Якщо Жако щось учворив, то я про це нічого не знаю й ніякої участі в цьому не брав.