Гра янгола

– Вам треба бути обережнішим із цими двома, – сказав Ґрандес, заглиблюючись у коридор.

– Будь ласка, почувайтеся тут як удома… – сказав я.

Я повернувся до спальні й похапцем одягнувся, схопивши той одяг, який втрапив мені під руку, – той самий брудний одяг, який склав учора на стілець. Коли я вийшов у коридор, то Ґрандеса не побачив.

Я пройшов коридором до галереї й знайшов його там; він дивився у вікно на низькі хмари, що повзли над дахами.

– А де цукерочка? – запитав він.

– У себе вдома.

Ґрандес подивився на мене з усмішкою.

– Чоловік розважливий не бере таких дівчат на повне утримання, – сказав він, показуючи мені на крісло. – Сідайте.

Я опустився в крісло. Ґрандес залишився стояти, дивлячись на мене невідривним поглядом.

– У чому річ? – запитав я нарешті.

– У вас поганий вигляд, Мартін. Ви встрягли в якусь бійку?

– Я впав.

– Он як. Мені стало відомо, що вчора ви відвідали крамницю магічних знадоб сеньйора Даміана Роуреса на вулиці Принцеси.

– Ви самі бачили, як я виходив із тієї крамниці ополудні. До чого тут крамниця Роуреса?

Ґрандес зміряв мене холодним поглядом.

– Одягніть пальто, шарф чи вдягніться, як вам до вподоби. Надворі холодно. Ми їдемо до комісаріату.

– Куди, куди?

– Робіть те, що я вам сказав.

Поліційний автомобіль чекав нас на бульварі Борна. Маркос і Кастело всадили мене в салон без зайвих церемоній і посідали обабіч, затиснувши мене посередині.

– Вам зручно, сеньйоре? – запитав Кастело, тицьнувши мене кулаком у бік.