– Звідки у вас ця рана на потилиці? Вона зовсім недавня.
– Я послизнувся під дощем і впав навзнак.
– Не вважайте мене ідіотом, Мартін. Вам це не личить. Ви хочете, щоб я залишив вас на певний час із Маркосом та Кастело й щоб вони навчили вас добрих манер?
– Ну, гаразд. Мене вдарили.
– Хто?
– Я не знаю.
– Ця розмова починає надокучати мені, Мартін.
– Мені теж.
Ґрандес знову сів переді мною й подивився на мене з примирливою усмішкою.
– Невже ви справді думаєте, що я маю якийсь стосунок до смерті того чоловіка?
– Ні, Мартін. Я так не думаю. Я тільки думаю, що ви не розповідаєте мені всю правду й що так чи інак смерть того нещасного чоловіка якось пов’язана з вашим візитом. Як і у випадку Баридо та Есковільяса.
– А чому ви так думаєте?
– Назвіть це передчуттям.
– Я вам уже сказав усе, що знаю.
– Я вас уже попередив, щоб ви не вважали мене за ідіота, Мартін. Маркос і Кастело стоять за дверима й лише чекають нагоди поговорити з вами віч-на-віч. Вам цього хочеться?
– Ні.
– Тоді допоможіть мені розплутати цю ситуацію й дозволити вам повернутися додому, перш ніж вистигне ваша постіль.
– Що ви хочете від мене почути?
– Ну, наприклад, правду.
Я відсунув стільця назад і підхопився на ноги, втративши терпець. Холод проник мені до кісток, і я мав таке відчуття, що голова мені зараз вибухне. Я став описувати кола навкруг стола, випльовуючи слова на інспектора так, наче жбурляв у нього каменюками:
ebooksa