– Мені все одно хотілося б прочитати її.
– Навіщо?
– Бо це написав ти. Педро завжди каже, що єдиний спосіб справді пізнати письменника – це ознайомитися з тим чорнильним слідом, який він залишає за собою; каже, та людина, якою він здається, то персонаж порожній, і його істина завжди схована в його творчості.
– Це він прочитав на якійсь поштівці.
– Насправді в одній із твоїх книжок. Я знаю, бо також читала її.
– Плагіат не може бути чимось кращим за дурницю.
– Сподіваюся, він має сенс.
– Тоді це істина.
– То ти дозволиш мені прочитати її?
– Ні.
Ми повечеряли тим, що залишилося від хліба та сиру, купленого вранці, сидячи одне навпроти одного за столом і зрідка переглядаючись. Крістіна жувала без апетиту, роздивляючись кожен шматок хліба у світлі свічки, перш ніж його надкусити.
– Завтра опівдні з Французького вокзалу до Парижа відходить поїзд, – сказала вона. – Чи це надто рано?
Я не міг викинути з голови образ Андреаса Кореллі, який підіймається сходами й може постукати в мої двері будь-якої миті.
– Думаю, що ні.
– Я знаю невеличкий готель навпроти Люксембурзького саду, де здають номери на місяць. Щоправда, це трохи дорого, але… – додала вона.
Я не став запитувати, звідки вона знає той готель.
– Ціна не має значення, але я не розмовляю по-французьки, – сказав я.
– Я розмовляю.
Я опустив погляд.
– Подивися мені у вічі, Давиде.
ebooksa