– Що будемо робити? – запитала вона.
Я нахилився над нею й поцілував її в губи. Вона обняла мене, і ми так лежали у світлі свічки, яка повільно догорала.
– Щось та буде, – прошепотів я.
Десь після світанку я прокинувся й побачив, що лежу сам-один у ліжку. Я вмить підхопився на ноги, зі страхом подумавши, що Крістіна знову пішла від мене посеред ночі. Але побачив, що її одяг та черевики лежать на кріслі, і зітхнув із полегкістю. Я побачив її на галереї, де вона сиділа перед каміном, загорнувшись у ковдру, а товсте поліно, що перетворилося на жар, дихало синім полум’ям. Я сів поруч і поцілував її в шию.
– Я не могла заснути, – сказала вона, не відриваючи погляду від вогню.
– Розбудила б мене.
– Я не посміла. У тебе було таке обличчя, ніби ти заснув уперше за багато місяців. Я вирішила ліпше оглянути твій дім.
– І що?
– Цей дім просякнутий смутком, – сказала вона. – Чому ти його не спалиш?
– А де ми будемо жити?
– У множині?
– Чом би й ні?
– Я думала, ти вже перестав писати казки.
– Це як їздити на велосипеді. Варто лише навчитися…
Крістіна подивилася на мене довгим поглядом.
– Що то за кімната в кінці коридору?
– Нічого особливого. Комора, у якій складено старі речі.
– Вона замкнена на ключ.
– Хочеш її подивитися?
Вона похитала головою.
ebooksa