Гра янгола

– У своє власне спасіння. Він був переконаний у тому, що зрадив себе самого й тих, хто любив його. Він вважав, що звернув на дорогу зла та брехні. Моя мати вважала, що це не зробило його відмінним від більшості людей, які зупиняються в один із моментів свого життя, щоб подивитися в дзеркало. Це нікчемні тварини, ті, хто завжди почувається доброчесним і дивиться на решту світу через плече. Але Дієґо Марласка був чоловіком совісним і не задовольнявся тим, що бачив. Тому він і прийшов до моєї матері. Тому, що він утратив надію і, певно, розум.

– А Марласка розповів їй, що він зробив?

– Він сказав, що продав душу тіні.

– Тіні?

– Такі були його слова. Тіні, що переслідувала його, тіні, яка мала його форму, його обличчя і його голос.

– І що це означало?

– Провина й каяття не мають значення. Це почуття, емоції, а не ідеї.

Мені спало на думку, що навіть хазяїн не зміг би пояснити цього ясніше.

– І що змогла ваша мати зробити для нього? – запитав я.

– Не більше як утішити його й допомогти йому знайти трохи миру. Дієґо Марласка вірив у магію, тому моя мати визнала за свій обов’язок переконати його в тому, що його дорога до спасіння проходить через неї. Вона розповіла йому про давні чари, легенду рибалок, яку вона почула дитиною серед пляжних халуп. У тій легенді розповідалося, що коли людина втрачає свій напрямок у житті й відчуває, що смерть уже оцінила її душу, то, якщо вона знайде чисту душу, щоб принести її в жертву за себе, то вона затулить тією душею своє чорне серце, і смерть, сліпа, її промине.

– Чисту душу?

– Вільну від гріха.

– І як принести її в жертву?

– Через біль, наприклад.

– Який саме біль?

– Через криваву жертву. Одна душа замість іншої. Смерть замість життя.

Тривала мовчанка. Шум моря на березі й вітер між халупами.

– Ірен видерла б собі очі й серце задля Марласки. Він був єдиним резоном її життя. Вона любила його сліпою любов’ю і, як і він, вірила, що його єдине спасіння в магії. Спочатку вона хотіла накласти на себе руки й віддати своє життя в жертву за нього, проте моя мати відмовила її. Вона сказала їй те, що та й сама знала: її душа не вільна від гріха і її жертва буде марною. Вона сказала це, щоб урятувати її. Щоб урятувати обох.

– Від кого?

– Від самих себе.