– Що ви сказали?
– Я ніколи його не бачив, ніколи з ним не розмовляв, а тим більше не знаю, де можна його знайти.
– Пригадую, саме він найняв вас, щоб видерти мене з лап поліції.
– Ми одержали від нього листа й чек десь за два тижні перед тим. У листі йшлося про те, що ви його компаньйон і що інспектор Ґрандес чіпляється до вас; тож він доручає нам забезпечити вам юридичний захист у разі потреби. З тим листом нам було також надіслано конверт із проханням особисто передати його вам. Я обмежився тим, що прийняв чек і попросив своїх знайомих у поліції попередити мене, якщо вас заберуть туди. Так і справді сталося, і, якщо ви пам’ятаєте, я сумлінно виконав свою частину угоди й забрав вас із поліції, пообіцявши Ґрандесові великі неприємності, якщо він не випустить вас на волю. Я не думаю, щоб у вас були підстави нарікати на те, як я виконав свій обов’язок.
Цього разу настав мій час зробити паузу.
– Якщо ви мені не вірите, то попросіть сеньйориту Маргариту показати вам папери, – додав Валера.
– А ваш батько? – запитав я.
– Мій батько?
– Ваш батько й Марласка мали угоду з Кореллі. Він мусив щось знати…
– Запевняю вас, що мій батько ніколи не укладав прямої угоди із сеньйором Кореллі. Усе листування з ним – якщо таке було, бо в архівах нашої контори нічого не збереглося, – здійснював особисто покійний сеньйор Марласка. До речі, оскільки ви запитуєте про це, я можу вам сказати, що мій батько поставив під сумнів існування сеньйора Кореллі, а надто в останні місяці життя сеньйора Марласки, коли той заплутався, бо не знаю, як це висловити інакше, у своїх стосунках із тією жінкою.
– Якою жінкою?
– Артисткою.
– Ірен Сабіно?
Я почув, як він роздратовано зітхнув.
– Перш ніж померти, сеньйор Марласка залишив певний капітал під керуванням і наглядом нашої фірми, з якого мала бути виплачена низка сум на рахунок, виписаний на ім’я такого собі Хуана Корбери та Марії Антонії Санаухи.
«Жако й Ірен Сабіно», – подумав я.
– У яку суму вкладався той капітал?
– То був депозит в іноземній валюті. Близько сотні тисяч французьких франків, якщо пам’ять мене не зраджує.
– Марласка не розповідав, звідки він узяв ті гроші?
– Ми адвокатська контора, а не фірма детективного розшуку. Нашим обов’язком було виконувати інструкції, які залишив нам у своєму заповіті сеньйор Марласка, а не піддавати їх сумніву.