– Пробачте. Сеньйорита Ермінія Дуасо, помічниця директора видавництва.
Маркос і Кастело обмінялися вельми значущими поглядами. Ґрандес усміхнувся.
– Цікаве прізвисько. Скажіть мені, сеньйоре Мартін, де ви були вчора ввечері?
Попри всю простоту цього запитання, воно захопило мене зненацька.
– Це наше неодмінне запитання, – пояснив Ґрандес. – Ми намагаємося з’ясувати, де перебували всі ті особи, які мали якийсь стосунок до загиблих, протягом кількох останніх днів. Службовці, постачальники, родичі, знайомі…
– Я був у друга.
Не встиг я стулити рота, як пожалкував про свої слова. Ґрандес це помітив.
– У друга?
– Більше, ніж у друга, це чоловік, із яким мене пов’язують ділові відносини. Він видавець. Учора ввечері я мав домовлену зустріч із ним.
– А ви можете сказати, до якої години ви були в тієї особи?
– До пізнього часу. Власне кажучи, я провів усю ніч у його домі.
– Зрозуміло. І як звати ту особу, з якою, за вашими словами, вас пов’язують ділові відносини?
– Кореллі. Андреас Кореллі. Французький видавець.
Ґрандес записав прізвище у свій блокнот.
– Це прізвище більше схоже на італійське, – зауважив він.
– Щиро кажучи, я не знаю, до якої національності він належить.
– Зрозуміло. І цей сеньйор Кореллі, хоч би до якої національності він належав, зможе підтвердити, що вчора ввечері він зустрічався з вами?
Я стенув плечима.
– Гадаю, що так.
– Це ваше припущення?
ebooksa