– Це схоже на вигадку.
– Я так і думав, що ти мені не повіриш.
– Я вам вірю. А проте ви досі не сказали, у чому полягає послуга.
– А ти спробуй здогадатися.
Я зітхнув. Семпере клацнув язиком.
– Я тебе попереджав, що це тобі не сподобається.
– Попросіть чогось іншого.
– Тобі треба тільки поговорити з нею. Підбадьорити її, дати якісь поради… Вислухати її, щось прочитати, указати їй напрямок. Це не буде для тебе так важко. Голова в дівчини дуже світла. Ви чудово порозумієтеся. Станете друзями. І вона зможе бути тобі помічницею.
– Мені не потрібна помічниця. А тим паче людина мені незнайома.
– Дурниці. А щодо знайомства, то ти її знаєш. Принаймні так вона каже. Каже, вона знає тебе вже багато років, але ти її, звісно, не пам’ятаєш. Схоже, двоє блаженних, яких вона має за батьків, переконані в тому, що захоплення літературою приведе її прямо в пекло або прирече залишитися навічно старою дівою, і вони вагаються, чи то віддати її в монастир, чи одружити з якимсь кретином, щоб він зробив їй восьмеро дітей і навіки поховав між горщиками та каструлями. Якщо ти не спробуєш урятувати її, це буде те саме, що вбивство.
– Не драматизуйте, сеньйоре Семпере.
– Послухай-но, я ніколи не став би просити тебе про це, бо знаю, ти схильний займатися альтруїзмом не більше, ніж танцювати сардану[25], але щоразу, коли я бачу, як вона заходить сюди й дивиться на мене своїми великими очима, що світяться інтелектом і палким бажанням чогось навчитися, і думаю про майбутнє, що чекає на неї, у мене душа розривається. Я її вже навчив того, чого міг навчити. Дівчина навчається дуже швидко, Давиде. Якщо вона когось мені й нагадує, то це тебе малого.
Я зітхнув.
– Ізабелла – і далі як?
– Жисперт. Ізабелла Жисперт.
– Я її не знаю. Ніколи не чув цього прізвища. Схоже, її вам умисне хтось накинув.
Книгар похитав головою.
– Ізабелла передбачила, що ти скажеш саме те, що сказав.
– Та вона справжня пророчиця. І що ще вона вам сказала?
– Сказала, що, мабуть, ти набагато кращий письменник, аніж людина.
ebooksa