– Я завжди запитував себе, що ти робиш із тими монетами.
– Я купувала на них книжки в книгарні «Семпере та син».
– Якби ж я знав…
– Якщо я заважаю вам, то піду.
– Ти мені не заважаєш. Тобі щось замовити?
Дівчина заперечливо похитала головою.
– Сеньйор Семпере каже, ти маєш талант.
Ізабелла здвигнула плечима й нагородила мене скептичною посмішкою.
– За загальним правилом, чим більший у людини талант, тим більше вона сумнівається, що його має, – сказав я. – І навпаки.
– У такому разі я справжнє чудо, – відповіла Ізабелла.
– Ласкаво просимо до клубу. Що я можу для тебе зробити?
Ізабелла зробила глибокий вдих.
– Сеньйор Семпере мені сказав, що в найкращому випадку ви могли б прочитати щось із моїх спроб, сказати свою думку й дати мені кілька порад.
Я дивився їй у вічі протягом кількох секунд, нічого не відповідаючи. Вона витримала мій погляд, не моргнувши.
– Це все?
– Ні.
– Так я й думав. Яким буде твій другий пункт?
Ізабелла завагалася хіба що на мить.
– Якщо мої літературні спроби вам сподобаються й ви повірите в мої здібності, я хотіла б просити вас, щоб ви дозволили мені стати вашою помічницею.
– Чому ти вирішила, що мені потрібна помічниця?