Гра янгола

– Ваша спеціальність.

Я пустив повз вуха її осудливий тон і розвивав свою думку далі:

– Я ось що надумав: як людина, чиє терпіння луснуло, ти зайдеш до книгарні й почнеш розповідати Семпере, що я страховище, що я з тебе знущаюся…

– Це буде правда на всі сто відсотків.

– Ти мене не уривай. Розповіси йому все це, а ще скажеш, що я плачу тобі як своїй помічниці мізерію.

– Але ж ви не заплатили мені й сантима…

Я зітхнув, набираючись терпіння.

– Коли він скаже, що йому тебе шкода, ти напустиш на себе вираз панянки, що перебуває у великій небезпеці, і признаєшся йому, за можливості проливши кілька сльозинок, що твій батько позбавив тебе спадщини й хоче віддати тебе в монастир, а тому тобі спало на думку, що ти могла б попрацювати в нього по кілька годин на день задля проби за три відсотки комісії від проданих книжок, щоб у майбутньому врятуватися від монастиря як жінка анархічних поглядів, зайнята поширенням літератури.

– Три відсотки комісії? Ви хочете допомогти Семпере чи обчистити його?

– Я хотів би, щоб ти вдягла сукню, приблизно таку, яку вдягала того вечора, причепурилася, як ти вмієш, і прийшла в той час, коли його син буде в книгарні, а він там, як правило, буває пополудні.

– Ви маєте на увазі того красунчика?

– А скільки синів має сеньйор Семпере?

Ізабелла замислилась і, коли збагнула, до чого я веду, скинула на мене ядучим поглядом.

– Якби мій батько знав, який у вас спотворений розум, то купив би рушницю.

– Я тільки хочу, щоб син тебе побачив. І щоб батько побачив, якими очима подивився на тебе син.

– Ви ще гірший, аніж я раніше думала. Тепер ви присвячуєте себе торгівлі білими рабинями.

– Це вияв звичайного християнського милосердя. Окрім того, ти перша мені сказала, що син Семпере дуже гарний.

– Гарний і трохи придуркуватий.

– Не перебільшуймо. Семпере-молодший просто занадто сором’язливий у своєму ставленні до жіночого племені, що тільки робить йому честь. Він зразковий громадянин, який, знаючи про той великий ефект, який справляють його статність та врода, здійснює над собою самоконтроль і поводиться аскетично, виховуючи в собі глибоку повагу до незаплямленої чистоти барселонської жінки. Ти не станеш заперечувати, що це створює навколо нього ауру шляхетності та чарівності, яка апелює до твоїх інстинктів, і материнського, і периферійних.

– Іноді мені здається, що я ненавиджу вас, сеньйоре Мартін.