Гра янгола

– Назвіть мені поважну причину. Причину щиру або в цьому випадку егоїстичну. І не вигадуйте якусь брехню, бо я піду зараз же.

Вона заховалася за настороженим поглядом, чекаючи якоїсь із моїх іронічних реплік, і на мить здалася мені єдиною людиною у світі, якій я не хотів би й не міг збрехати. Я опустив погляд і вперше сказав їй правду, хоча, можливо, лише я один розумів, що означає для мене ця правда.

– Бо ти єдиний друг, який у мене залишився.

Вираз її обличчя став менш напруженим, і, перш ніж устиг побачити жалість у її очах, я відвів погляд.

– А що ви скажете про сеньйора Семпере й про того самовдоволеного Барсело?

– Ти мій єдиний друг, який наважується сказати мені правду.

– А ваш хазяїн, хіба він вам не друг і хіба він не каже вам правду?

– Не сип мені сіль на рану. Мій хазяїн мені не друг. І я не думаю, що він сказав правду бодай раз у своєму житті.

Ізабелла подивилася на мене пильним поглядом.

– Он як? Я знала, що ви не довіряєте йому. Побачила це на вашому обличчі з першого дня.

Я спробував віднайти бодай трохи гідності, але виявився спроможним лише на сарказм:

– Ти додала до своїх талантів ще й уміння читати вирази на обличчях?

– Щоб прочитати вираз на вашому, не треба особливого таланту, – відрубала Ізабелла. – Він очевидний, як казка про Хлопчика-Мізинчика.

– І що ще ти прочитала на моєму обличчі, шановна піфіє?

– Що ви чогось боїтеся.

Я неохоче засміявся.

– Не соромтеся свого страху. Страх – ознака того, що людина зберегла здоровий глузд. Лише круглі дýрні нічого не бояться. Я прочитала це в одній книжці.

– У підручнику боягузтва?

– Ви не захочете визнати нічого такого, що загрожує вашому відчуттю своєї чоловічості. Я знаю, ви, чоловіки, вважаєте, що чим більшою є ваша впертість, тим сильнішим є почуття вашої гідності.

– Про це ти теж прочитала в тій книжці?