– Ізабелло, ти все читаєш на обличчях…
– Скажіть мені правду.
– Я бачив її лише здалеку.
Ізабелла подивилася на мене з осторогою, так, ніби сумнівалася, казати мені чи не казати щось таке, що крутилося в неї на язиці.
– Ви любите її? – запитала вона нарешті.
Ми мовчки подивилися одне на одного.
– Я не вмію любити нікого. Тобі про це вже відомо. Я егоїст і все таке. Поговорімо про щось інше.
Ізабелла кивнула головою, і її увагу привернув конверт, що стримів у мене з кишені.
– Новини від хазяїна?
– Він викликає мене на чергову зустріч. Найясніший сеньйор Андреас Кореллі буде радий бачити мене о сьомій ранку біля брами кладовища Пуебло-Нуево. Він не міг обрати іншого місця.
– І ви підете?
– А що я можу зробити?
– Ви можете сісти на поїзд сьогодні вночі й назавжди зникнути.
– Ти вже друга людина, яка сьогодні підкинула мені таку думку. Зникнути звідси.
– Отже, у цьому щось є.
– А хто тоді буде твоїм учителем і провідником у моторошних лабіринтах літератури?
– Я втечу з вами.
Я всміхнувся й узяв її за руку.
– З тобою хоч на край світу, Ізабелло.
Ізабелла відсмикнула руку й подивилася на мене ображеним поглядом.
ebooksa