Прощення

— Кирилова нема. Хто ви такі?

— Мене звати Адам Білий. Ми з колегою з австрійського радіо дуже б хотіли зустрітися з отцем Кириловим.

— Отець Кирилов уже з рік не дає пресі жодних коментарів. Його тут нема, і я прошу йому не набридати.

— Ми не збираємося йому набридати, ми лише хочемо сказати кілька доброзичливих слів.

— Пане Білий, я ж сказала вам, що Кирилова тут нема. Прошу вас із повагою поставитися до його права на душевний спокій та приватність. Усе, що він мав сказати, давно вже вашим колегам сказав. Ви, журналісти, вже його допереслідувалися. Тепер він живе ізольовано, я не знаю де. Ви не отримаєте жодного коментаря. Гадаю, це все, чи не так? До побачення.

Засувка на дверному віконечку зачиняється, замок скрипнув раніше, ніж Білий встиг зібратися з наступним реченням.

Білий і Роза дивляться одне на одного.

— Das ist kein gutes Zeichen,[27] — каже тихо Роза.

— Ні, так не годиться, — бурмоче Білий. Він витягує з пальта скляночку з пігулками і ковтає одну.

— Сестра Магда — справжня змія, — кидає чоловік, що сидить на лавці біля дверей і жує шматок білого хліба. — Я назвав її Цербером, та це не допомогло. Вона не перестала кусатися. І на античній міфології не дуже знається.

— Так, я пам’ятаю їх більш відкритими, — каже Білий.

— Вони не погані. Просто як всі ксьондзи. Я не буду їх критикувати, доки вони щодня роздаватимуть теплу їжу. Аж перед тим, як сталася фінансова криза, вони не були такими добрими. Ця історія з втратою мільярда трьохсот мільйонів повністю їх змінила.

— Вони справді стільки винні?

— Ми всі подивовані. Від Церкви чекають більш консервативної інвестиційної політики. А їх тоді затягло в біржову вирву. Хотіли примножити свої багатства. Інвестували в різні галузі, особливо в телекомунікацію. Після краху на біржі вони втратили все, навіть основний капітал. За даними «Financial Times», на одного вірянина нашої єпархії припадає найбільший у світі борг. Ми таки стали Європою, а в цій історії — навіть мегаполісом, хіба ні?

Білий розглядає безхатька, його гнилі зуби, як вони за розтягненими в усмішку губами жують білий хліб. Слина в кутиках рота, брудні нігті. Білого дивує розбіжність між виглядом чоловіка та тими словами, які видає його рот.

— Найбільше люди ображаються тоді, коли ми не відповідаємо їхнім стереотипним уявленням. Якби Церква діяла догматично і вела консервативну фінансову політику, як від неї й очікують, вона б була просто інституцією зла, одне слово, такою, якою її вважають віддавна. З такою Церквою люди б спали спокійно. Але ж Церква керувалася прагматичними міркуваннями, невідступно дбала про зростання прибутку в дусі неоліберальної доктрини, підпорядкувавши мораль логіці швидкого накопичення капіталу, тож її покарано значно суворіше, ніж було б, якби Церква витратила отой мільярд триста мільйонів якось інакше та менш прагматично. Церкву засуджують за те, що вона є власником оператора кабельного зв’язку, який пропонує пакети з тими ж порноканалами, що й усі інші приватні та державні оператори на нашому ринку. Обвинувачення ці ґрунтуються на ідеї, за яку Церкву зазвичай критикують, — догматичній. Хоча весь цей процес можна оцінити у світлі лібералізації досить жорстких догм та наближення їх до світської логіки і, відтак, до кінцевих споживачів, тобто до віруючих. Але ж така позиція небезпечна для тих, хто живе з удаваної опозиції до церковної ідеології! А наше суспільство сформоване на біполярній ідеології. На цьому етапі атеїстична, квазіліва ідея, по суті, незрівнянно більш моральна, ніж церковна, оскільки приховує свій моралізм за вуаллю нібито просвітницької позиції. Насправді ж у нас у Словенії Просвітництва ніколи не було. На мою думку, аж тепер Церква, проявивши таку неоліберальну ринкову безсоромність, зробила рішучий крок назустріч своїй місії — говорити про Царство Боже на землі. Тільки після нахабних фінансових махінацій Церква змінила свій статус недоторканної на статус вразливої, яка може помилятися, а відтак — більш відкритої та наближеної до людей. Тільки обвал фондової біржі та її фінансових установ зміг перешкодити повній трансформації Церкви і зумовити перегляд словенського суспільного договору.

Роза Портеро нахиляється до Білого і тихо його питає: «Що він каже?»

Білий знизує плечима.

— Здається, Ви розумієтеся на фінансовій галузі, пане…

— Були часи, коли «Сітібанк» пропонував мені стати їхнім брокером. Тричі на тиждень я їздив на біржу до Трієста. Всі читали фінансову аналітику, «Neue Zürcher Zeitung», «Financial Times», і я теж, звісно, але не лише це. Я був, мабуть, єдиним, хто цілком і повністю довіряв інстинкту. Зрозуміти біржу інструментами психології неможливо. Вона не підлягає раціоналізації, оскільки на ній відбувається занадто багато паралельних процесів, щоб міг запанувати логос. На підсвідомому ж рівні процеси можуть бути інтерналізовані. І тоді треба перетворитися на поета. Діяти інстинктивно. Біржа стає твоїм тілом, твоїми нейронами, твоїми клітинами. Й отут з’являється небезпека потрапити в пастку. Неврологічне і вербальне тіла між собою пов’язані жменькою синапсів, сигнал може надходити зі значним запізненням. Мова — бідна, консервативна, парціальна, образи ж цілісні, і тому ми часто не встигаємо свої дії пояснити. Але ж зрозуміло, що інвестори до такого інтуїтивного підходу ставляться не надто схвально. Інвестор не завжди готовий вкласти пару мільйончиків у цінні папери, якщо він не отримує обґрунтування підстав, — навіть якщо інстинкт підказує, що це єдине правильне і раціональне рішення.