Перший етап операції «Тамерлан» передбачав шість напрямів введення військ і нанесення ударів у разі опору:
1. Орел — Желєзноводськ — Глухів — Бахмач — Ніжин — Бровари — Київ;
2. Бєлгород — Харків — Полтава — Черкаси;
3. Міллерово — Луганськ — Донецьк — Дніпропетровськ;
4. Каменськ — Шахтинськ — Краснодон — Макіївка — Донецьк;
5. Джанкой — Мелітополь — Запоріжжя;
6. Перекопськ — Армянськ — Херсон — Миколаїв — Одеса.
Війська Чорної Орди у складі чотирьох ударних армій, до сорока процентів особового складу яких становили росіяни, поставлені під жорсткий контроль ісламських комісарів і контррозвідників, спочатку були сконцентровані в районі Сталінграда, а починаючи з червня поступово передислоковані до Калача-на-Дону, звідти чотирма групами — на стартові позиції. Перекидання військ велося в умовах найжорсткішої таємності, з використанням автопоїздів Фрідмана, що завозили в Чорну Орду озброєння з України, а назад, щоб не гнати порожняк, підвозили до кордонів України ординців, що дозволяло Фрідману отримувати подвійний зиск. Дві наступальні групи — на Одесу і Запоріжжя — формувалися в Криму, який, формально ще належачи Україні, двічі проголошував приєднання до Росії, але фактично перебував в руках Туреччини, яка підтримувала кримськотатарську державу зі столицею в Бахчисараї. Туреччина організувала поромну переправу військ і зброї на півострів під приводом літнього відпочинку молоді на братній татарській землі.
ВІРУ знала в основних рисах про існування плану окупації України, але повної картини не мала: тривожні сигнали Гайдука гетьману блокувалися Клинкевичем, в надрах самого ВІРУ працював «кріт», що дозволило Чорній Орді заарештувати кілька агентів Гайдука. Натомість мережа МУРу в Україні, починаючи з зими 2077 p., зросла у кілька разів, агенти впливу майже не крилися, відверто ведучи антидержавну діяльність у Сеймі, в урядових агенціях, на каналах масової комунікації.
Особливо успішним виявився проект «Смертохристи», що остаточно розколов і без того розбратане суспільство, розсварив сім"ї, громади, об"єднання колишніх однодумців. Вкладаючи великі гроші на підкуп Сансизбаєва та його людей, Мохамад-бек знав, що прийде час великої перемоги над Україною і Європою, коли ні Сансизбаєв (генерал зневажав і ненавидів цього євнухоподібного, пожадливого монгольсько-казахського віровідступника), ні його секта вже не будуть потрібні Чорній Орді — і тоді їх можна буде ліквідувати як невірних, які послугуються іменем Христа, як зрадників Аллаха, які вигадали замість єдиного Бога якусь Темну Енергію. Генерал, як мудра людина, знав, що фізика, яка належить до сфери знання, ніколи не перетнеться з вірою в Аллаха, і що ці речі несумісні, як земля і небо, як голова і серце. Мохамад-бек, який особисто благословив і фінансував проект смертохристів, розумів, що це вчення стало містком до Ісламу, в якому є необхідна людині ясність і простота: пророк Мухамед, в чомусь схожий на Христа, ніколи не був богом, а лишень людиною, яка мала безліч жінок, дітей і померла у віці шістдесят три роки — і нікому не спало на думку оголосити воскресіння пророка Мухамеда. Отож і Христос, Іса — не син божий, не Бог, а тільки пророк, шанований Кораном. Ця складна християнська теорема з трьома невідомими — Богом, Христом і Духом Святим, вигадана підступними софістикованими юдеями з незрозумілою темною метою, нагадувала генералу Мохамад-беку поступку багатобожжю язичників.
Якщо зі смертохристами все було зрозуміле — вони будуть нарівні з воскресохристами знищені напередодні повної ісламізації України — то в постаті Христа, цього юдейського дервіша, ховалася якась незбагненна таємниця: під час вечірніх роздумів і молитв генерал думав про страшну зброю, яку вигадав Христос: добро. Ненависть, в атмосфері якої пройшло все життя генерала, була зрозумілою, примітивною силою. Добро ж таїло в собі небезпечну загадку, непередбачувану загрозу самим законам існування людини. Сам генерал ніколи не оперував поняттями «ненависть — добро», а жив за законом Аллаха і справедливості.
Розстріл дезертира не був актом ненависті, а виявом справедливості. Якби хтось пожалів дезертира, зважився на добрий вчинок і звільнив його від кари, Мохамад-бек спокійно, в ім"я справедливості, вбив би відступника .
Перегортаючи сторінки плану операції «Тамерлан» (генерал Мохамад-бек подумав, що літера «Т» як знак смертохристів якнайкраще пасує до цієї операції), він з задоволенням зазначив, що в усьому переграв свого головного суперника, генерала Гайдука. За кілька років, поки Гайдук прохолоджувався в Америці, агентурі Чорної Орди вдалося увійти до критично вразливих ланок державного апарату України, підкупом і шантажем сформувати потужний корпус зрадників, делікатно поіменованих агентами впливу, поставити «кротів» в органи розвідки і контррозвідки, а головне — викорінити в суспільстві будь-яку волю до опору, прищепити громадянам України ідею євразійської єдності. Гайдук був повністю нейтралізований, навіть незважаючи на його втечу з тюрми. Але ж як гідний ворог, Гайдук заслуговував не жалості, а тільки справедливості: смерті.
Дивлячись на єдиний примірник плану операції «Тамерлан», виконаний арабською мовою кращим каліграфом визвольної армії, генерал Мохамад-бек, який перебазував свій штаб до Міллерово, поближче до кордону України, почував радісне нервове збудження, як тигр-людолов, що зачаївся, щоб кинутися на беззахисну жертву, роздерти гострими іклами горло й відчути, як пульсують, завмираючи, теплі джерела крові. Ніякої ненависті чи добра не несла в собі ця операція, тільки саму справедливість.
85.
Заява Клинкевича про запрошення дружніх військ Чорної Орди на територію України посіяла небувалу паніку, що розлетілася по країні зі швидкістю лісової пожежі: почавшись з верхівки, представники якої кинулися врозтіч з залу «Космічний», не очікуючи антракту, і кінчаючи найубогішими смердами і кріпаками — все українське суспільство завібрувало в передчутті незрозумілої, а від того ще страшнішої загрози, що наближалася зі сходу, півночі і півдня. Небезпека насувалася з трьох боків, наче важка грозова хмара у липні, насичена електричними розрядами високої напруги, зупинити яку було неможливо. Засоби масової комунікації Чорної Орди зберігали з приводу України повне мовчання — припинилися навіть звичні щоденні нападки на failed state, зруйновану і скомпрометовану, майже неіснуючу українську державність; натомість велику увагу привернули події в Індії — утиски мусульман в Мумбаї. Держави-члени ОГБ у відповідь на заяву Клинкевича скликали у Вашінгтоні нараду міністрів закордонних справ, яка, повторивши ритуальні заклики щодо неприпустимості загарбання суверенних країн, не ухвалила жодних конкретних рішень, обмежившись спостереженням за ситуацією. Ряд учасників ОГБ (передовсім Франція) закликали віддати Україну, яко жертовного овна, на олтар загальноєвропейської безпеки, сподіваючись, що на цьому Чорна Орда зупиниться і не рушить далі на захід від лінії карпатських гір. Польща, пам"ятаючи досвід Чехословаччини 1938 року і свій власний — 1939 року — наполягала на вжитті превентивних військових заходів, але ніхто не хотів починати війну першим. Конфедерація держав Північної Америки, незважаючи на полум"яну войовничу промову Ширлі Ван Лі на саміті в Афінах, не визначилася з конкретними заходами щодо агресії Чорної Орди.
Президент добре знала, що громадська думка в її країні була різко налаштована проти війни в Європі: 85% опитаних не хотіли й чути, щоб американсько-канадські хлопці гинули в невідомій Україні — цій диктаторсько-корумпованій чорній дірі — у той час, коли мексиканські повстанці захопили у янкі значну частину території південних штатів.
Відмова України від участі в спільній з ОГБ операції проти Чорної Орди викликала лють Конгресу Конфедерації і була сприйнята громадськістю як пряма зрада. Крім того, лише наприкінці серпня 2077 р закінчувалися монтажно-налагоджувальні роботи на Бойовій Космічній Станції «Роналд Рейган», до сфери спостереження якої входила Центральна і Східна Європа, що відкривало перед командуванням Космічних військ Америки великі стратегічні можливості. Щоб не провокувати Чорну Орду, Конфедерація так і не розірвала дипломатичні відносини з режимом Кара-хана, на що розраховував американський посол у Києві О"Салліван. Державний департамент дав йому лише імлисту вказівку «готуватися до надзвичайної ситуації».
За три дні, що залишалися до 1 серпня, неділі, часу введення військ Чорної Орди, ситуація в Україні докорінно змінилася: в країні почалися масові погроми продуктових складів і магазинів, підпали спиртових заводів, вишикувалися довгі черги за цукром, борошном, крупами та олією. Люди запасалися свічками, сірниками і гасом, електроліхтарями та батарейками до телерадіоприймачів, лептопів і геджетів. З прилавків ще вцілілих магазинів зміталися залежані товари — джинсові тканини, старі черевики і плащі, поліетиленова плівка та гігантські запаси солоних мексиканських чипсів і «чайна-коли».
Насильство не обмежилось пограбуванням магазинів і складів; почалися погроми місцевих поміщиків і бізнесменів; запалали триповерхові котеджі дрібних начальників-держиморд, корумпованих чиновників; вершилися суди Лінча над зненавидженими народом багатіями та поліціантами: жертви чорними, розпухлими від спеки мішками зависли на деревах та стовпах по всій Україні.
ebooksa