Обличчя її було сухе.
— Що таке серафим? — спитала вона.
— Це така комаха з головою і шістьма крилами. Двома крилами прикриває обличчя, двома — ноги, на двох крилах літає. Ангел, сконструйований за технологією «стеллс». Непомітний у радіолокаційному спектрі.
— Коли ми летіли, ти світився у цьому плащі, наче...
— Бетмен.
— Ні. Ви всі — і той мертвий хлопець... були схожі на ангелів...
«Льошу вже відвезли до батьків на Борщагівку», — подумав Гайдук.
— Якщо ми ангели, то ангели безодні, — він поцілував її в губи, але відповіді не відчув. Це було вперше відтоді, коли вони лежали на підлозі в його квартирі на Інститутській. Він відчув ще один збій серцевого ритму. Наростання темряви в душі, кінець кохання. Невже так швидко? Так приходить раптова смерть.
У двері делікатно постукав Невінчаний, який мав відвезти Божену до Білої Церкви.
Кінчалася друга ніч окупації Києва. Гайдук і Божена ще не знали, що відбулося тієї ночі на території Посольства Конфедерації.
Радісним калатанням зустрічали ранок дзвони Києво-Печерської Лаври: неподалік від Троїцької надбрамної церкви, поряд з Великою Лаврською дзвіницею, за наказом Сансизбаєва починалося зведення величного мавзолею-могили спочилого у віці тридцяти трьох років рабина з Назарету, ім"я якому Ісус Христос, по-гебрейськи Месія, а по-нашому — Спаситель.
93.