— До якої церкви ти належиш?
— До Христової.
— Сансизбаєв теж належить до Христової церкви, — зауважив Мохамад-бек.
— Сансизбаєв належить до церкви Антихриста. Він смертохрист.
— А ти справді віриш у воскресіння Христа?
— Він воскрес, і він з нами, — переконано сказав отець Іван.
— І в друге пришестя Христа віриш?
— Його пришестя близько.
— Звідки ти знаєш?
— Бо Він дав знаки. Треба бути сліпим, щоб не бачити їх. Він сказав, що повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси прийдуть, і видаватиме на смерть брата брат, а батько дитину. І що за ім"я Христове будуть усі нас, тих, хто вірує в Нього, ненавидіти. І Христи неправдиві народяться...
Генерала вразила віра, з якою вимовляв полонений це страшне пророцтво. Але спрацювала заспокійлива раціональна впевненість військового: скільки воєн було і скільки кінця світу очікували, а світ щоразу виживав і відроджувався. Світ
Незважаючи на те, що перед Мохамад-беком стояв релігійний фанатик — такий самий, як Саудівські, іранські чи кавказькі ісламські фанатики-ваххабіти — генерал, долаючи небажання переступати заборонену межу, все ж наважився спитати те, чого не розумів.
— Навіщо ти хотів віддати своє життя іншому терористу?
Отець Іван знизав плечима:
— Жаль мені його і його дітей. Нехай живе. В мене дітей немає.
— А себе не жаль?
— Себе теж жаль. Але Христос мене не покине. Благодать Його возсіяла на цих горах, — отець Іван простягнув руку до вікна, за яким, за сірою стіною потоків дощу і снігу вгадувались обриси київських гір. — І залишиться тут во віки вічні.
— Ми тут залишимось назавжди, — різко сказав Мохамад-бек, якого дратував цей божевільний попик, що приніс до кабінету генерала визвольної армії найстрашнішу зброю — нікому не потрібне, забуте всіма, небезпечне, бо нічим, ніяким раціональним інтересом не вмотивоване добро.
— Ви не залишитесь, чужинцю, — сказав отець Іван зі співчуттям. — Ви прилетіли сюди зі степу, як перекотиполе, ви й полетите, гнані вітром. Все, що здається вам вічним, перетвориться на тлін. Згадайте долю Золотої Орди... Що від неї в Києві залишилось? Тільки назва гори.
— Ну добре, — Мохамад-бек зусиллям волі намагався загасити полум"я гніву, що спалахнуло в ньому, бо схованим далеко таємним чуттям розумів, що Іван каже правду. — А от якби поряд з тобою стояв я — генерал армії Мохамад-бек, власник двадцяти дружин і батько тридцяти семи дітей, і це мене мали б застрелити — ти б пожалів мене? І запропонував би своє життя взамін за моє?