Цікавим було обговорення цього листа в штабі Гайдука: полковник Палій був переконаний, що Мережко заманює Гайдука в пастку, хоче здати його генералу Мохамад-беку. Палій запропонував погодитись на зустріч Гайдука і Мережка в такому місці, де снайпери ВІРУ могли б ліквідувати колишнього директора ДерВару. Два офіцери-спецназівці підтримали ідею і висловили бажання провести цю операцію. Гайдук вагався. Знаючи довгі роки Мережка, він повірив у щирість пропозицій старого, ображеного Клинкевичем жандарма, в його бажання знову повернутися до влади — тепер уже влади у ФВУ. Його знання агентури й авторитет серед офіцерів ДерВару були б не зайвими зараз, коли ФВУ так потрібна була підтримка з боку однієї з наймогутніших структур держави. Але крапку в суперечках поставив мудрий Григорій Невінчаний.
— Ігоре Петровичу, ви що — осліпли? Мати справу з цим бляхою-мухою все одно, як після розгрому Німеччини в 1945 році зустрічатися з Гіммлером. Невже ви не розумієте, що Мережко патологічно ненавидить вас, ненавидить так, як колись один український президент — забув його прізвище — ненавидів свого прем"єр-міністра. До судоми, до посиніння. І знаєте, коли це почалося? Не пам"ятаєте? Коли ми з вами взяли в полон румунського генерала і не віддали цьому курдупелю, Мережку. Він хотів усю славу приписати собі. Мені хлопці з його оточення розповідали, що він поклявся знищити вас. Він нікому і нічого не прощав. Тому я пропоную: організувати з ним зустріч і схопити його. Він знає дуже багато таємниць. А потім віддати під суд. Повірите йому — то ви найбільший лох у світі. Він знищить вас. От і вся бляха-муха.
На тому і порішили.
95.
Генерал армії Мохамад-бек похмуро сидів перед великим екраном штабного комп"ютера, переглядаючи таємні повідомлення командування визвольних сил Чорної Орди та інформацію агентури МУР — міжнародного управління розвідки. Генерал відкинув пропозицію везіра Хлищенка-Хлищова, цього каторжника, якого він зневажав, про розміщення командування на горі над Дніпром, у приміщенні Сейму. Мохамад-бек наказав підняти червоно-чорний прапор визвольної армії над Батий-градом, над золотим палацом, що домінував над західною частиною Києва. Головний штаб армії, МУР та тилові структури зосередились у спорудах на Батиєвій горі, в яких уряд Території збирався проводити історичний саміт СДОР.
Генералу подобався його новий просторий кабінет, розташований на верхньому поверсі башти хана Батия, під золотим куполом, що нагадував розкішний купол мечеті Куббат ас-Сахра в Єрусалимі. До відкриття саміту залишалося понад три місяці, і генерал вирішив, що найкращим подарунком для його учасників буде заміна золотих хрестів на київських церквах на золоті півмісяці, й побудова високих, схожих на балістичні ракети, мінаретів навколо Успенського собору Печерської Лаври, золотоверхого Михайлівського і Софійського соборів. Він уже був дав відповідні розпорядження інженерній службі тилу армії, але історія з захопленням американського посольства і міжнародний резонанс, викликаний цим, примусили Мохамад-бека на певний час відкласти архітектурні плани.
Операція «Тамерлан» розвивалася далеко не так успішно, як передбачалося. Вже 3-го серпня погода в Києво-Дніпровському улусі різко змінилася — замість африканської спеки, до якої звик генерал і велика частина його армії, настало похолодання й почалися дощі. Їх можна було б назвати тропічними, якби не те, що стіна зливи була перемішана зі снігом: рух визвольних військ уповільнився, танки і вантажівки буксували в чорноземах, а дороги в цій клятій країні, яка називала себе європейською, були знищені, бо господарі країни пересувалися повітрям на «черепахах» — отих розкішних «Тойотах», «Мерседесах» та BMW, з кулеметами та ракетними комплексами, з салонами, оздобленими слоновою кісткою і червоним деревом, і не знали, в якому стані перебувають шляхи на землі. Тільки один хайвей Захід-Схід підтримувався Фрідманом більш-менш пристойно, щоб автопоїзди могли приносити барону зиск. Але після втечі Фрідмана з Києва, на хайвеї почалися акти саботажу, підриву полотна дороги та віадуків, що уповільнило темпи доставки пального і боєприпасів. Особливо великі проблеми виникли з пальним для «черепах», бо на Сталінградському хімічному підприємстві стався вибух. Злива, яка не вгавала вже тиждень, принесла з собою численні повені, в яких потопали злиденні села і містечка Лівобережжя. Графік вивезення харчових продуктів, насамперед зерна, на чому наполягав Чингіз-Сарай, було зірвано. Урочисті зустрічі воїнів-визволителів з місцевим населенням, заплановані на п"яте серпня у Донецьку, Одесі, Чернігові та Миколаєві, не відбулися, бо ніхто не хотів стояти під снігодощем у літніх строях, тримаючи штучні квіти і прапорці Чорної Орди в руках у той час, як похмурі натовпи безробітних смердів і фабричних кріпаків стояли облогою навколо магазинів спиртних напоїв і вимагали відновити продаж горілки. Патрулі іранської та пакистанської жандармерії розстріляли кілька таких ворожих маніфестацій, чим наразилися на самосуд натовпу, який закидав стражів порядку коктейлями Молотова і саморобними тротиловими підривними зарядами. Довелося жорстоко покарати місцеві власті тих регіонів, в яких було зірвано урочисті зустрічі військ: кілька десятків продажних чиновників було повішено на центральних площах імені Леніна у названих містах.
ebooksa