— Я знаю, хто ти. Ти — головний державний убивця. Я пам"ятаю твій запах. Це ти спалив невинних дітей. Ми знайдемо тебе, твою сім"ю, твоїх дітей і онуків і спалимо. І твою державу.
Після невеличкої паузи Гайдук спокійно звернувся до неї:
— Я знаю, що вас зовуть Зореслава. Знаю, що ви були головною волхвинею священної ради рідновірів України. Знаю, що з вами сталося, і співчуваю вам. Але як ви потрапили до цього кубла червоних слизовиків, які хочуть підірвати нашу країну? Невже мало нещасть спізнав наш народ? Це так ви служите руським богам?
— Fuck you, — сплюнула Зореслава у бік Гайдука, але плювок вийшов кволий і ледве долетів до середини столу Гайдук узяв чистий формуляр допиту, зіжмакав папір, витер слину й викинув у бачок для сміття. Почувши дзенькіт кришки бачка, Зореслава здригнулася, подумавши, що незнайома, але страшна людина, яка сиділа навпроти, клацнула затвором пістолета.
— Ненавиджу тебе, вбивця, ненавиджу всіх вас, пси холуйські… Давай, вбивай!
— Мені жаль вас, Зореславо, — Гайдук з відразою подивився на її чорне, немовби обвуглене, обличчя. — Чому ви зрадили рідновірів?
— Пішов ти нах, вівчарка поліцейська… Не я їх зрадила, а вони мене! Вони! А Тас підібрав мене, обігрів, виходив… Що тобі треба від мене, падлюко?
У приступі істерики вона почала бити кулаками по столу й дряпати темно–сіру пластикову поверхню.
— Мені нічого від вас не треба, — сумно сказав Гайдук, відчуваючи новий напад головного болю. — Просто я випадково дізнався про вас, вашу хворобу. Як лежали ви самотня на вулиці Сковороди…
— Хто тобі це сказав? — припинила шкребти нігтями по столу Зореслава. — Хто?
— Один молодий хлопець, який дуже страждає. Зовуть його Маркіян, Воїслав. Чи Нестор. Він кохав вас… Думаю, і зараз кохає.
— Кохає? Кохає? — захлиналася в риданнях Зореслава. — Це його закляття на мені… Де він? Що він тобі казав? Мовляв, Зореслава така курва, що кинула його заради трахання?
— Він нічого такого не казав. Заспокойтеся. Дати вам води?
Тут Зореслава вистрибнула з‑за столу, ставши посередині кімнати, й почала швидко розстібати байковий сірий тюремний халат — не встиг Гайдук опам"ятатися, як вона скинула халат і голою стала перед ним, підперши руки в боки.
— Так, я курва! Я хотіла трахатись, хотіла спізнати щастя, а він мені молов щось про Святослава, про його череп… Я почала всім давати й була щаслива. І тобі дам, якщо хочеш. Подивись, хіба я тобі не гарна? А хочеш, покажу тобі, як це робиться?
Вона поклала праву руку поміж ніг.
— Показати?
Дивлячись на її чорне, наче обгоріле, сліпе потворне обличчя, не можна було повірити, що тіло її — біле, з невеличкими дівочими грудьми, звабливе і прекрасне — належить тій самій людині.
До кімнати увійшла огрядна наглядачка і гримнула:
— Ану Зорько, припини цей зайоб! Думаєш, якщо ти курва, то можна шмоньку начальнику показувати? Вдягнися негайно!
ebooksa