Ізидор низько похилив голову наче завинив чимось перед Гайдуком.
— Це гріх великий. Мій і Василя Волі. Мій — тому що промовчав, не сказав правду. Боявся, мабуть, образити президента. А його гріх у тому, що такої ікони не існує. І ніколи не існувало. Це брехня, вигадка — чи президента, чи його оточення. Справа в тім, що існує російська легенда, буцімто в 1917 році в день зречення від престолу царя Ніколая Другого в селі Коломенському об"явилася ікона Божої Матері «Державної», яка тримала в руках скіпетр і державу розміром з добрий футбольний м"яч, з царською короною на голові, а Ісус сам по собі, тримався, наче приклеєний до її тіла. Це — жахливе святотатство, святокрадство, знущання з християнства. Такими акціями, як ця, московське православ"я знищувало само себе, стаючи агітпропом шовіністичної держави… Я дуже шкодую, що наш президент зважився на такий крок… Мене питають ієрархи, віряни, журналісти: де ця ікона Київської держави? Я ухиляюся від прямої відповіді, а потім відмолюю свій гріх. Може, Господь почує мої молитви і простить…
Він благословив Гайдука і тричі розцілувався з ним.
Дощ посилився, наче маскувальною сірою сіткою вкривши собор, пам"ятник Богдану Хмельницькому і прилеглі будинки. Гайдука чекали охоронці. Двоповерховий жовтий автобус так і лежав, перекинутий, на майдані: шибки були вибиті й сидіння зірвані; покришок на колісних дисках не було — мабуть, десь протестанти — слизовики чи вороги слизовиків — палили їх, додаючи їхній масний чорний дим до загальної мряки.
— На Дегтярівську — наказав Гайдук, сідаючи до «Козака Мамая».
Крук зрозумів: на Дегтярівській розміщувався таємний спецізолятор РОК — невеличка тюрма, одноповерховий будинок, оточений високим муром, на воротах якого висіла іржава вивіска: «Склад металобрухту тресту Заготсировина № 15».
58
Спецізолятор був переповнений слизовиками, яких розподілили на дві категорії: білі і червоні. Гайдука зустрів старший слідчий майор Домбровський та щойно призначений комендант тюрми лейтенант Мармиза, які провели його до кімнати для слідчих дій, куди через кілька хвилин притягли Таса–Фелікса–Троцького; його було важко впізнати — без чорної шевелюри, вусів та борідки, зі зморшкуватою, наче поверхня мозку лисиною, підбитим оком та вибитими зубами.
Гайдука залишили сам на сам з Тасом.
Він мовчки дивився на в"язня, відчуваючи нудотний сморід слизовиків. З подивом побачив руки Таса, який тримав їх на столі: ніяких копитець — темно–коричневі від крововиливів, спухлі, мов розварені сосиски, пальці, вирвані нігті, замість яких — чорні лунки–заглиблення. Тас сидів, не підводячи погляду вивчаючи свої понівечені руки.
— Назвіть своє ім"я, прізвище, рік народження, професію, — нарешті перервав Гайдук мовчання.
— Я — Фелікс Бикоріз, кликуха Тас, — повідомив в"язень, ледве ворушачи губами. — Народився в Києві у 2057 році у так званій промзоні. Мати — повія–алкоголічка, батько невідомий. У віці вісім років я пішов від матері, примкнув до групускули НАРЕВ. Націоналістів–революціонерів. Був пійманий жандармами Мережка, які вщепили мені в мозок чіп — як казали, «чіп вищої освіти». Виявилося — чіп стукача.
«Йому всього двадцять два роки, — жахнувся Гайдук. — Про імплантацію чіпів ДерВаром уперше чую».
— Продовжуйте.
— Розчарувався в НАРЕВ… Всі божевільні, а вони — найбожевільніші. — Фелікс вперше глянув на Гайдука. — Вони хотіли побудувати українську державу для українців і вимагали, щоб усі члени НАРЕВ довели, що мають українське коріння до п"ятого коліна. Ніхто не зміг — бо в кожного серед предків траплялися росіяни, євреї, поляки, індійці, африканці… А я взагалі свого батька не знаю. Може, він малаєць? В НАРЕВ я зустрівся з Василем Капраном — нинішнім президентом України–Руси. Він розколов НАРЕВ і створив ЛУК.
Гайдук удав, що проігнорував це повідомлення, наче й не почув.
— Далі.
— Після того, як я здав Мережку керівництво НАРЕВ — частину з них було вбито за невідомих обставин, частина загинула на каторзі, частина чомусь уникла покарання, — я наказом Мережка був переведений на інший напрямок — КОМАН. Це було три роки тому. КОМАН щойно починав свою діяльність і став дуже популярним у середовищі маргіналів.
— Чим популярний? Ідеями, методами?
— Не тільки. КОМАН був постачальником драгів Білому братству, їм це подобалось. Вони надавали нам неоціненну допомогу. Були нашими вухами і очима. Справа в тім, що, споживаючи такі драги, як галуїн, члени Білого братства, перш ніж накласти на себе руки, набували здатність передавати один одному думки на відстань. Вони, повзаючи по вулицях, сидячи в усіх брудних канавах чи підвалах, попереджали нас про небезпеку про засідки чи облави. Їм дуже подобалися наші ідеї щодо знищення держави. Ми повністю ними керували.
ebooksa