— Швидше! — гукнув Гайдук Чмілю, який стояв неподалік. — Біжіть до Середи, нехай його люди відстежать записи урядової лінії зв"язку — хто дзвонив до Індіри?
— Бу–зроб… — зрозумівши одразу завдання, Чміль вибіг з кімнати.
80
11 червня до міжнародного аеропорту Гостомель–Київ спецрейсом з Пакистану прибули двоє VIP–пасажирів: один — відомий німецький бізнесмен, інвестор і меценат Вольф Ширка, поважний сивий пан, схожий на аргентинського актора Роберто Хіменеса — виконавця ролі диктатора Землі Гусмана в однойменному серіалі «Диктатор». Подібність з великим актором трохи псували задишка й легкий запах сірки, що ореолом оточував пана Ширку. Його супутником був молодий смагляво–чорнявий чоловік у бездоганному білому костюмі, піджак якого прикрашала яскраво–червона шовкова підкладка. Прізвище молодика — Сатановський, як він пояснював, дісталося від далеких предків, що емігрували з Одеси до Парагваю; у документах значилося, що Пауль (Павло) Сатановський — незалежний політтехнолог, метою якого є читання в Києві, в Університеті слов"янської дружби імені Столипіна, курсу лекцій «Мир і злагода — запорука сталого розвитку націй».
Гостей швидко пропустили через зал офіційних делегацій, і вони вийшли на VIP–паркінг, вдихнувши гаряче київське повітря.
Там їх чекав персональний лімузин Ерни Богошитської з номером 66666, біля якого чатував координатор групускул сьомого кола пекла Гоб, вдягнений цього разу в свіжовипраний білий балахон. Ще двоє слизовиків стояли віддалік. Гоб шанобливо вклонився гостям, поклав їхній багаж до окремого електромобіля й гостинно відкрив двері чорного довгого лімо. На гостей війнуло приємною прохолодою кондиційованого повітря. Лімузин й багажний електромобіль швидко помчали в напрямку Печерських пагорбів, де гості мали розміститися в урядовій резиденції в Липському провулку. Обидва пани прибули до Києва на запрошення державного секретаря Богошитської, яка обіцяла їм організувати зустріч з президентом Волею.
За високопоставленими гостями слідувала задрипана тачка моторикші — якогось бідного індійського хлопця, якому, як виняток, дозволили займатися візникуванням у центральній частині Києва.
Уночі Сатана (це, зрозуміло, був пан Сатановський) скликав нараду дияволів, вампірів і слизовиків, прикріплених до України–Руси, з метою обговорення ситуації, що склалася в цій країні і — ширше — в усьому східнослов"янському регіоні.
На вимогу пана Ширки обслуга урядової резиденції завісила вікна великої зали чорними оксамитовими шторами, прибрала великі дзеркала, щоб не лякати гостей, коли раптом не побачать свого зображення на сяючих свічадних поверхнях, і виставила довгі столи для фуршету, накриті темно–червоними скатертинами.
Рівно опівночі, коли агенти РОК увімкнули прилади нічного бачення, встановлені на сусідніх будинках, і перевірили роботу камер внутрішнього спостереження, почали злітатися сатанинські орли, грифи, шуліки, ворони і кажани–вампіри, перетворюючись усередині будинку на політичних діячів, сенаторів, генералів ЦУК, міністрів, прокурорів, суддів та іншу нечисть. Нарешті, коли гості всілися в залі згідно з протоколом, на сцену вийшла державний секретар Ерна Еріхівна Богошитська, яку за руки шанобливо попроваджували пани Ширка та Сатановський. Ерна Еріхівна виступала в розкішному платті французької королеви Марії–Антуанетти, страченої на гільйотині в 1793 році в Парижі. Плаття сталево–блакитного кольору з фіжмами (довелося замовляти в Одесі китовий вус) завширшки 2 метри 12 сантиметрів було прикрашене перлами та бурштином; біля серця — темно–багряні орхідеї; на ногах — сині шовкові панчохи й черевички лілового кольору; в її зачіску, майстерно підняту вгору Льонею Брєжнєвим, впліталося пав"яче пір"я. Церемонно вклонившися шановним зборам, Богошитська звернулася до учасників у традиційному державницько–дидактичному стилі.
— Високоповажні князі Темряви, лорди підступу й дракули інцесту, — сказала Богошитська. — Ви зібралися тут, у серці древнього Вавилона — Києва, в трагічні дні для нашої держави. Щойно в результаті потворної провокації було вбито геніальну дочку нашого індоєвропейського народу Індіру Голембієвську. Горе наше безмірне, втрата величезна, жалоба глибока і щира… Ось що може статися в суспільстві, роздертому ненавистю і суперечками, в суспільстві, де панують гіпокризія та подвійні стандарти.
Тому від імені президента України–Руси шя–я-новного лідера нації Василя Маркіяновича Волі я вітаю вашу конференцію, тема якої «Як зберегти мир і злагоду в період Великої Гри», що є надзвичайно актуальною. Хотіла б, щоб ваш безцінний досвід теоретиків і практиків світового порядку був корисним і нам, прислужився б інтересам нашої держави… Але дозвольте вас трохи покритикувати, — чарівно всміхнулася Ерна Еріхівна, відчувши, як стиснув її долоню Вольф Ширка, наче згадав старі добрі часи.
— Що ж трапилося, чим ми завинили? — і собі всміхнувся білозубо пан Сатановський, дивуючись мудрості цієї огидної — і тому бажаної — відьми.
— Ви недопрацювали гендерне питання, — відповіла Богошитська, посилаючи сигнал воронячих очей у зал. — Де ваші жінки? Де сучасні відьми? Ми ж не в Афганістані якомусь, а в європейській демократичній країні.
— Врахуємо на майбутнє, — пообіцяв Сатановський, на якого помічники вже накинули червону мантію.
Богошитську обережно, щоб не поламати каркас з китового вуса, всадовили на спеціальну лавсітку; поряд з нею, стискаючи її ручку, сів Вольф Ширка, а Сатановський зайняв своє звичне місце на троні.
Персонажі, що виступали, були в венеційських порцелянових масках, а спеціальна апаратура спотворювала їхні голоси, щоб не можна було впізнати: СБСТ — служба безпеки сатанинського трону — працювала чітко й ефективно, забезпечуючи анонімність всім учасникам конференції.
Обговорювались питання окупації України–Руси Північним союзом та розпалювання громадянської війни на території держави. Стратегічна оцінка ситуації велася по всіх параметрах — військово–політичному, економічному та психологічно–інформаційному — з урахуванням об"єктивних і суб"єктивних факторів. Прогнозувалися довга і кривава борня, зростання загального рівня ненависті й кількості жертв з обох сторін. Головну увагу доповідачі приділили інформаційній війні, агітації й пропаганді. Рекомендувалося розпалювати взаємну ненависть між білявими й чорнявими громадянами, між темно- та світлоокими, між довгоносими й кирпатими, між українцями і росіянами, українцями і євреями, росіянами та індійцями, поляками та німцями, між худими та товстими, між біло- та темношкірими, між носіями різних груп крові, між діабетиками й астматиками, між представниками різних партій, а в рамках однієї партії — між керівництвом і рядовими членами, між жінками й чоловіками, між батьками й дітьми.
Учасники конференції давали точні інструкції, як розпалювати ненависть. Особливу увагу надавали телевізійним ток–шоу, що транслювалися на всю країну, — достатньо завести туди одного–двох провокаторів, чи божевільних, чи просто жлобів та хамів, як досягався чудовий ефект збурення, люті, непримиренності, гризні, бійки: рівень адреналіну, агресину та гейтингу (від англійського hate — ненависть) зростав у три–чотири рази по всій країні. Блискучий результат!
Детально обговорювалося питання евтаназії і її широкого застосування, вбивства полонених, поранених, хворих, слабкодухих, усіх, хто зарахований до групи опору; наводилися захоплюючі приклади геноцидів в Африці та Азії із застосуванням простих підручних знарядь вбивства — ножів, мачете, бейсбольних бит, палиць, автоматів АК-47 та інших засобів народного волевиявлення.
ebooksa