Єфім"єв підніс до носа чашечку з кавою й, заплющивши очі, зробив глибокий вдих.
— Напад Росії та Скандорусії заплановано на двадцять друге червня. З масовими атаками крилатих ракет, танковими ударами, повітряними десантами. Сили третього малоросійського фронту чисельністю п"ятдесят тисяч чоловік, зосереджені в районі Міллерово, завдадуть удару в напрямку Луганськ — Дебальцеве — Горлівка і далі — на Запоріжжя. Основні бої пройдуть по території, що належить компанії «Вуглесталь».
— Ядерное оружие у них есть?
— Стратегічна ядерна зброя була захоплена спільними американсько–китайськими командами в 2076 році, під час розпаду Росії. Тактична ядерна зброя, як нам відомо, вичерпала свій ресурс і не придатна для застосування, — доповідав Гайдук у сухій, беземоційній манері. — Але хто знає?
— Что же нам делать? — розгублено спитав Єфім"єв. — Что конкретно мне делать?
— Хочу дати вам пораду — допив каву Гайдук. — Негайно їдьте на батьківщину до Краматорська. Там дислокується штаб корпусу імені Івана Мазепи.
Почувши ім"я Мазепи, Єфім"єв скривився, але нічого не сказав.
— Я знаю, що ви маєте приватні збройні формування.
— Около пятидесяти тысяч человек, — підтвердив Єфім"єв, розтираючи приплюснуті вуха, наче з морозу.
— Їх треба негайно відмобілізувати й підпорядкувати командуванню корпусу імені Івана Мазепи. Але, пане прем"єр–міністре, дозвольте вас спитати… я сподіваюся на вашу відверту відповідь.
— Спрашивайте.
— Ходять чутки, що ви співчуваєте Росії. Навіть більше — що ви підтримуєте Ніколая Третього. Що Українська держава для вас — порожній звук. Я прочитав усі ваші публічні заяви, зроблені упродовж останніх семи років, так само, як і таємні агентурні донесення, і думаю, що чутки небезпідставні.
Обличчя Єфім"єва набуло кольору добре надраєної міді, а очі стали ще вужчими. Гайдук не знав, що саме таким ставав Єфім"єв за лічені секунди до бою, коли закінчувалася брутальна словесна роздрочка бійців. Єфім"єв, що мав кличку «Mad Bull» (Скажений Бик), грав роль поганого хлопця («Нееі») і був схильний до кривавих боїв, що велися на рингу огородженому колючим дротом і встеленому кактусами; з шістдесяти трьох боїв на аренах Америки і Європи Скажений Бик виграв шістдесят два, з них п"ятдесят дев"ять нокаутом, після страшного удару лівою ногою в голову суперників; сім боїв закінчилися смертю його супротивників на ринзі. Заробивши на боях півмільярда глобо, одержавши п"ять золотих поясів за версією WHC і WGW і ставши абсолютним чемпіоном планети, Єфім"єв повернувся в рідний донецький край і взявся перемагати своїх суперників у бізнесі й політиці, граючи так само без правил. Будучи кумиром молоді, він легко перемагав на виборах, а маючи владу політичну — легко долав конкурентів по бізнесу, Єфім"єв сповідував ідеологію Басманова й ніколи не задумувався над долею України: для нього не існувало такого поняття, як Україна, бо не знав ні її мови, ні історії, ні географії, ні пісень, нічого, бо його батьківщиною були брудні донецькі задвірки, вбогі бараки шахтарів–кріпаків, засмічені торговища азійських іммігрантів, безкінечні бійки конкуруючих молодіжних банд. Наркотики, що надходили з Полтави (сам Єфім"єв наркотиків не вживав), викликали передчасні смерті від передозу; двоє його старших братів померли від галуїну, батько загинув на копанці, а мати з горя спилася — й тому мрією молодого реслера було якнайшвидше кинути цей осоружний край, забути цю напів–Україну напів–Росію, напів–Азію, це дике поле на задвірках Європи; лише жорстокі бої на американських і мексиканських рингах, перемоги і тріумф, захоплені крики «Ні–Кі! Ні–Кі!» дали Скаженому Бику відчуття свободи, насолоди й самоповаги. Він зрозумів, що він не такий, як усі, що він зможе. Але тільки ставши президентом ДУР — Донецько–української республіки, — Єфім"єв уперше всерйоз задумався над тим питанням, що йому поставив цей тяжко поранений, але сповнений якоїсь магічної сили темноокий худющий генерал.
— Вы поставили мне очень сложный вопрос. Постараюсь быть максимально откровенным. Я русский и люблю Россию. Собственно, когда я был подростком, я знал, что я русский, что донецкий край — русский. Никаких вопросов не было. Я не догадывался о существовании Украины. Будучи рестлером, я выступал под флагом Украины, я знал, что я национальная гордость Украины, однако — извините — для меня это была декорация, не более. Но теперь, когда я стал премьер–министром этой страны, — кстати, я слыхал, что это вы предложили мою кандидатуру на заседании Рады, спасибо вам, — я начал серьезно относиться к этим проблемам. Я понял, что территория Украины–Руси — не случайность и не ошибка, а историческое, геополитическое образование, она веками складывалась и не мне этот расклад менять. Это первое.
Второе. Я не поддерживаю Николая Третьего, считаю его ничтожным лилипутом, засранцем и никогда не прощу ему убийства Басманова, который фактически сам создал этого ублюдка из говна, из каких‑то костей. Нападение Северного союза на нашу страну считаю преступлением и буду всеми силами бороться с агрессией. Мы не должны отдавать им наши земли и наше зерно.
Третье. Мне не хочется, чтобы погибло, сгорело, было разграблено все то, что я создал в донецком крае — великолепные заводы, образцовые шахты, новые поселки, больницы и, главное, Всемирный центр реслинга в Макеевке, мое любимое детище, в которое я вложил немало денег и души. Тут я не знаю, как все это спасти. Но защищать это буду до последней капли крови.
— Дякую за щирість, — глянув Гайдук на великий, наче на вокзалі, годинник, відзначивши, що їхня зустріч, замість п"ятнадцяти запланованих, триває вже сорок хвилин. Здивувався, не побачивши в кабінеті прем"єр–міністра ритуального портрета президента Волі. — Головною проблемою у війні з Північним союзом є не Ніколай, не Фенрир, а керівництво нашої держави. Його капітулянтська позиція розпалює апетити Суздаля.
— Согласен с вами, — чайник у великих лапах Єфім"єва здавався зовсім маленьким, наче з дитячого сервізу. — Считаю этого самозванца Волю, его босячку Эрну и их жандарма и стукача Чаленко ловкими демагогами, пеной, возникшей на волне народных надежд, случайными людьми, за которыми не стоит никакая серьезная сила. Согласитесь, чтобы кем‑то управлять, надо кого‑то и что‑то представлять. Убийство Голембиевской и всеобщая забастовка нанесли державе нашей серьезный урон и показали, что чем скорее мы освободимся от правящей шайки, тем лучше.
— Ми зробимо все, що в наших силах, щоб стабілізувати ситуацію в державі і виграти війну з мінімальною кількістю жертв, — встав Гайдук.
Єфім"єв теж підвівся, хоча відчувалося, що він не проти продовжити розмову з генералом.
ebooksa