— Слизовики з каналізаційних мереж. Вони бачили, як під філармонію… пробачте, під резиденцію підводять вибухівку. І розмови чули.
— Хто?
— Невідомо. Якісь люди в масках.
Сік виявився таким холодним, що тіло Богошитської почало тремтіти.
— Не ночуйте сьогодні тут, — порадив Гоб, підводячись з‑за столу бо погляд Богошитської не віщував нічого доброго.
— Почекай, — гукнула Ерна Еріхівна, боячись залишатись сама, наче Гоб був останньою рідною істотою, яка кидала її напризволяще.
Та постать у брудному балахоні вже зникла за дверима роздягальні.
* * *
…Того ж ранку Оля Гудима приїхала до лікарні на Солом"янці: тут уже працювало відділення для лікування наркоманів на сто п"ятдесят ліжок; в окремому корпусі розміщався хоспіс на сорок ліжок для слизовиків, що помирали від передчасної старості, викликаної вірусом PSV; у відділенні реабілітації відкрили соціальний центр допомоги слизовикам — з їдальнею, куди міг прийти кожен бажаючий, приміщенням для гіпнозу і спортивним залом. Тут містився невеличкий Олин кабінет, де збиралися її добровільні помічники — молоді лікарі–ентузіасти, студенти медики, колишні наркомани, самотні жінки, які хотіли допомогти нещасним слизовикам.
У кабінеті ще нікого не було: чи тому що Оля приїхала зарано, чи охорона посилила режим і майже нікого до кабінету не пускала. Сівши за комп"ютер, Оля вирішила увійти до Євронету, а через нього спробувати лінкнути Балтимор, щоб ознайомитися з роботою аналогічного центру DAP — для drag addict persons — при університеті Джона Гопкінса. Дивно, але вона не змогла увійти до мережі Євронет, хоча ще вчора зв"язувалася з колегами у Гданську й Дубліні. Навіть спроба зв"язатися з наркологічним госпіталем у Херсоні їй не вдалася. «Господи, — зітхнула вона, — який бардак. Робимо крок уперед, потім відступаємо — і знову долаємо труднощі». Потім подумала, що виною всьому є загальний страйк, хоча навряд чи автоматизовані сервери, роботу яких було недавно відновлено, беруть участь у страйку.
І в цю хвилину у вентиляційному отворі стелі кабінету з"явилася голова Чага, який своїм третім оком на зморшкуватій лисині уважно оглянув приміщення й, не побачивши жодної загрози для себе, спритно, наче Спайдер, спустився по стіні. Оля приклала палець до вуст й показала на двері, за якими розташувалися її охоронці. Сьогодні їх було четверо замість двох, і це її обурило. Збиралася увечері дати шановному генералу Гайдуку добрячого прочухана: чи військовій розвідці вже зовсім немає чого робити?
Тимчасом Чага, на якому красувалася нова жовтенька майка з гордим написом «Я не вживаю галуїн», наблизився до столу й прошепотів:
— Ольго Святополківно, ви нічого не чули? в місті щось діється… Тобто навпаки, нічого не діється… Але тривога зростає.
— Яка тривога? — легковажно відмахнулася вона від слів Чаги. Була переконана: якби насправді відбувалися якісь надзвичайні, події. Гайдук попередив би її. Хіба що війна з Північчю почалася? Але й про це вона дізналася б одразу.
— КОМАН одержали нову партію свіжих драгів, — стояв на своєму Чага. — Вони щось знають, щось готують. Вам не слід тут залишатися, Ольго Святополківно.
— A ти й справді не вживаєш галуїн? — перевела розмову Оля, показуючи на майку Чага.
Третє око на його лисині винувато закліпало.
— Майже не беру. Тільки по святах. Але вчора колеги почастували… Смачний, холера… Пробачте, Ольго Святополківно… Я можу майку скинути…
Він навіть підняв майку, заголивши худе тіло.
— Йди вже, — невдоволено сказала Оля.
ebooksa