Блідий Середа скочив з місця й відрапортував:
— Начальник розвідки штабу Києво–Могилянського братства капітан Середа.
— Де служив, капітане?
— Заступник командира роти зв"язку особливої революційної бригади імені Петлюри в Ніжині, — затинаючись від страху і сорому сказав Середа.
— А чому на вас жандармський мундир?
— Це не мій… повірте… я не жандарм. Не було що вдягти… довелося перешити, — принижено пояснював київський гість. — Слово честі…
— Отче Фавне, побійтеся Бога, я Середу давно знаю, — почав благати Чміль, не розуміючи, куди подівся лагідний й поступливий капелан, замість якого перед ним сидів жорсткий незнайомий чоловік.
— Капітане, вам не розвідником бути. Вам кашу манну варити в дитячому садку — цідив образливі слова Фавн. — Чому не виставили вартового перед залом, чому не обшукали людину яку викликали на допит, чому немає у вас зброї?
— Є, — відчуваючи свою нікчемність, пролепетав Середа, головною метою поїздки якого до Спасо–Дніпровського братства було похизуватися перед супутницею, звабити її своєю силою і рішучістю. — є пістолет… тільки я не встиг його вихопити… я не знав…
— Вважайте, що ви мертвий, — ввічливо пояснив капітану Фавн.
— Як ви смієте! — вибухнула дівчина в чорному береті, підводячись і намагаючись відкрити кобуру пістолета, що висів на поясному ремені з лівого боку. — Ви… ви бандит справжній, а не священик…
— Оля Гудима! Сядьте негайно й припиніть революційну істерику Ви, я бачу, залишилися такою, як і були. Думав, подорослішаєте трохи. Спочатку навчіться стріляти і вести допит. І ви сідайте, капітане. Тепер можна і познайомитися.
Капітан, червоний від приниження, сів. Чміль зачаровано дивився на «Беретту» М9А11, не розуміючи, звідки цей штурмовий пістолет з"явився у братчика Фавна. Оля скинула від розгубленості чорний берет, під яким ховалося коротке, по–хлоп"ячому стрижене золотаве волосся. Надувши пухлі губки, вона сердито дивилася на незнайомця, який знав її, а вона його не пам"ятала.
— Моє прізвище Гайдук. Ігор Петрович Гайдук, — твердо вимовив братчик Фавн. — Я — генерал–лейтенант військової розвідки України. Точніше — колишній генерал колишньої розвідки колишньої України. Я вдячний сотенному Чмілю і всім братчикам, які врятували мене від смерті. Вибачте, сотенний, — звернувся він до Чміля. — Я не брехав вам, коли казав, що не знаю, хто я. Я дійсно не знаю, що зі мною сталося… після Великого Вибуху і Чорного Мору., і звідки взялося це ідіотське ім"я — Фавн.
Гайдук замовк, наче намагався згадати, що ж насправді з ним відбувалося в 2078 році, де блукав він по цій землі, доки не доповз до стогу сіна, де помер.
Оля вийшла з‑за столу підійшла до Гайдука, — він підвівся, не забувши лівою рукою забрати зі столу «Беретту», — й сказала розгублено:
— Господи, яка ж я дурепа… Ігорю Петровичу… я вас не впізнала. Пробачте, Бога ради. Багатим будете.
Вставши навшпиньки, Оля обійняла його й міцно поцілувала, залишивши солодкий смак своїх вуст на його зашерхлих губах.
Спізнавши ще одну хвилю приниження й гіркоти, капітан–залицяльник вирішив виправити ситуацію і знову захопити втрачену ініціативу. Виструнчившись, він звернувся до Гайдука:
— Пане генерале, дозвольте ознайомити вас з оперативною обстановкою.
ebooksa