— А гроші якісь у вас ходять? Карбованці, глобо, юані?
— Ні, — похмуро похитав головою шофер. — Тимчасові талони ЦКР, які підробити — раз плюнути. В мене справжні талони вкрали, довелося міняти золотий годинник на фальшиві. Якби не їдальня…
Побачивши посеред Європейської площі велике брезентове шапіто з написом КСЕНЯ і рекламою «Кожен заслуговує на щастя. Заходь до нас!». Гайдук подумав, що, незважаючи ні на що, Київ повертається до життя. Принаймні, сексуального.
Ще більше пожвавлення панувало на Подолі, при в"їзді до China‑town: мерехтіли кольорові ліхтарики, на вулиці Сагайдачного снували рикші, а сама вулиця перетворилася на суцільний торговельний ряд, де можна було поїсти китайські страви, купити м"ясо й східні прянощі, свіжі овочі. Це найбільше вразило Гайдука.
— Китайози перші пристосувалися, — з заздрістю зазначив шофер. — Великий народ.
Гайдук з цим погодився.
23
Засідання ЦКР відбувалося у неділю, 12 лютого, в приміщенні бібліотеки Києво–Могилянської академії — вихолодженому залі, зі стелі якого частково, островами, обвалився тиньк, відкривши дранку. Ці острови злиднів вважалися, очевидно, елементом архітектурного оздоблення, надаючи залу, як гадали господарі, поважного середньовічного вигляду. На стінах, над високими старовинними книжковими шафами, висіли вкриті пліснявою портрети бородатих ректорів Могилянки, серед яких можна було пізнати хіба що Брюховецького і чомусь безбородого Ломоносова. Туалету в бібліотеці не передбачалося, тому учасники засідання час від часу вибігали у двір, де стояли кабіни біотуалетів, вкриті студентським сороміцьким бароковим графіті. Всього зібралося чоловік п"ятдесят — усі, крім Олі, незнайомі Гайдуку молоді люди, які не звертали на генерала жодної уваги. Проголосували порядок денний, в якому двадцять першим питанням стояло коротке: працевлаштування Гайдука І. П. Сиділи за довгими незручними столами, на яких заздалегідь Оля розклала проекти порядку денного та деякі довідки і резолюції. Слово надали Василю Волі. На подіум вийшов невисокий молодий чоловік, білявий, з твердим поглядом сіро–сталевих очей та енергійними жестами досвідченого народного трибуна. Гайдук спочатку не впізнав його. «Воля. Дуже гарний псевдонім, щоправда, трохи прямолінійний. Потрібен ще лідер з прізвищем Земля», — подумав він.
Воля не був схожий на колишнього лідера ЛУК Василя Капрана — не тільки тому що мав інший колір волосся та іншу зачіску. На його, колись молоде, привабливе обличчя лягла печатка вселенської скорботи й державної рішучості; владні зморшки біля рота виказували в ньому людину, що не терпить заперечень.
Витримавши паузу. Воля підійшов до краю подіуму, уважно обвів зал поглядом.
— Брати і сестри, — неголосно почав він.
Гайдук нарахував у залі п"ятеро сестер. Всі інші — брати.
— У страшний період нашої історії довелось нам діяти, але вибору в нас немає. Ми розплачуємось за злочини попереднього режиму, за наступ Чорної Орди, за ядерну війну, розпочату російськими імперіалістами, за байдужість західних урядів, а головно — за байдужість, боягузтво і зрадництво нашого народу, який так довго терпів наругу над собою…
Але сьогодні час ганьби і приниження скінчився. Можна впевнено стверджувати, що, незважаючи на всі нещастя, українська нація вижила. Більше того, відбулося очищення, хоч ми, як прикро це визнавати, зазнали великих, невіджалованих втрат. Але вижила найбільш сильна частина нації, її серцевина, те, що я називаю «маленькі сильні українці». Про них ще будуть складені пісні, поеми, легенди, їхній подвиг ще буде вшанований прийдешніми поколіннями. Прийде час, браття, і ми встановимо для всіх, хто вижив, спеціальний орден — «Честь нації» — й урочисто вручимо кожному. Ніхто не буде забутий.
Гайдук тихо сидів позаду окремо від членів ЦКР, але добре чув кожне слово Василя Волі, не розуміючи — чи то така добра акустика залу, чи гарна, чітка дикція лідера. «Зара теж отримає орден? — гірко всміхнувся він. — Її теж не забудуть?»
— Історія дала нам шанс, не озираючись на минуле, почати все з чистого аркуша. Бо живемо в Нульовий Час. Час Zero. Україна сьогодні — як tabula rasa, на якій ми напишемо наші тексти. Ми сформулюємо наші цілі і створимо нашу державу — Україну–Русь. Ми відновимо історичну назву нашої держави, вкрадену в нас москалями, повернемо колишню славу Київської Русі і героїчні традиції наших славних предків — княгині Ольги, непереможного воїна князя Святослава, князя Володимира, мудрого будівничого нашої держави князя Ярослава. На руїнах московської імперії та Чорної Орди побудуємо потужну державу. Я не виключаю, що нова держава згодом стане новою слов"янською імперією зі столицею в Києві.
— Ти краще скажи, що з трупами робити? Крематоріїв не вистачає. Що з каналізацією і водопостачанням? — перервав Волю незнайомий Гайдукові чоловік жовчного вигляду худий, лисий, з довгою рудою бородою. — Нам хлорка потрібна для дезінфекції. Де її взяти?
— Тихше, не перебивай, — гукнули присутні. — Ганьба! Слава Волі! Продовжуйте, батьку! Нехай вийде з зали! Геть його!
— Не галасуйте, брати і сестри, прошу вас, — заспокоїв членів ЦКР Воля. — Брат Шморгун має право на власну думку. Вам, брате, — лагідно звернувся Воля до рудобородого, — добре відомо, що всі ці питання, які ви підняли, стоять на порядку денному. Включно з хлоркою. Документи треба читати. Ми їх обговоримо сьогодні. Обов"язково. Але спочатку треба визначитись з головним: держава, її формат, символи.
— Продовжуйте, батьку, — загула зала.
ebooksa