Час великої гри. Фантоми 2079 року

— …Що сталося?

— Призначте краще мене радником з національної безпеки. А приміщення я маю на Рибальському острові. Повірте, пане Василю, так буде всім краще… Я не буду світитися серед членів уряду., вам буде легше. Погодьтеся, що у вас з"являється додаткове поле для політичного маневру.

Хоч як дивно, але Воля моментально погодився з аргументами Гайдука: відчувалося, що він з полегшенням прийняв пропозицію генерал–полковника. Адже, відмовляючись від посади могутнього міністра в новому уряді, Гайдук, не розуміючи цього, виводив себе з азартної політичної гри — боротьби за велику владу в новій державі.

Вони вдвох швидко підготували проект Універсалу ЦКР про створення Розвідувального комітету (РОК) з підпорядкуванням майбутньому президенту і призначення директора РОК радником президента з питань національної безпеки.

Коли Гайдук вийшов на площу побачив, як люди в чорній формі перевіряють автобуси, вози і автівки і повільно звільняють простір між будівлями академії та будинком Контрактів.

Раптом він відчув полегшення, біль у грудях і голові вщух, наче справді генералові вдалося попередити потужний вибух і знешкодити заряд, підведений під його власне життя.

Забувши на столі історичний номер «Українського часу» (решту паперів забрав Микита), Гайдук наказав Круку їхати на Острів. «Козак Мамай» виїхав на Гаванський міст, що вів на Рибальський острів. У тумані ховалися сірі контури Київських гір. Наче вперше Гайдук побачив Дніпро. Вода була свинцевого кольору вільна від криги, але здалася Гайдуку живою, чистою, спраглою сонячного світла.

Увечері стався перший сімейний скандал. Оля, яка вже готувалася перебратися в квартиру на вулиці Гончара, кидала в Гайдука подушки, наче під час забави школярів у літньому таборі, і кричала, що він псих, якщо відмовився від посади міністра, і що вона не хоче жити на Рибальському острові, наче якась рибачка Соня з Пересипу. А коли він, мовчки вислухавши, нарешті її пригорнув до себе і ніжно поцілував, вона заплакала і сказала, що пишається ним, бо він божевільний, а потім почала скидати з нього і з себе одяг…

41

Перше засідання Всеукраїнського народного віча (точніше — засідання керівників делегацій міст та земель України, лідерів політичних партій, на яке не були допущені рядові делегати), яке відбувалося при зачинених дверях у Конгрегаційній залі Староакадемічного корпусу академії (тепер Гайдук знав правильну назву холодного приміщення, що йому так не сподобалось, коли він уперше прийшов на засідання ЦКР), обернулося на грандіозний скандал. Керівники Донеччини, Слобожанщини та Причорномор"я — і відповідно лідери ДУПА та ОСХУ — почали засідання з вимоги надати їм сімдесят процентів місць учасників віча як найчисельнішим землям України (пропонувалося — п"ятдесят відсотків КУНА й АЗУП, що досягли компромісу і п"ятдесят — решті). Потім ЗУПА (Галичина) зчепилася з ДУПА, оскільки донецькі та смертохристи виступили проти державного статусу української мови у майбутній державі: якщо назва її «Русь», то і державна мова повинна бути «руська». Індіра Голембієвська, яка тепло розцілувалася з Гайдуком і здалася йому ще більш розповнілою і привабливою, оголосила Василеві Волі ультиматум, не бажаючи, щоб до коаліції КУНА та АЗУП приєднався ІСУ — Ісламський союз України, створений ще Чорною Ордою. Потім смертохристи перелаялися з ДУПА, бо ті до складу делегації ввели єпископа Софронія, який на дух не терпів смертохристів. Потім делегація Причорномор"я (Одеса) висунула територіальні претензії до Буковини, вимагаючи включити її до складу ПОЦ (південно–одеського центру) — як компенсацію за збитки, нанесені Одесі під час румунської окупації. Представники ЗУД виступили з погрозою відокремитись від України–Руси і приєднатися до Польсько–литовського королівства на правах Червоної Руси. ПУП (Полтавсько–українська партія) і собі почала вимагати приєднання до Полтавщини Дніпрохрестовська і оголошення Малоросії Особливим Гоголівським округом (ОГО).

Василь Воля, виявляючи чудеса політичного жонглювання, намагався примирити ворогуючі сторони, йшов на компроміси з тим, щоб потім знову вести тверду лінію на об"єднання всіх міст і земель навколо Києва, тобто навколо КУНА, тобто навколо Василя Волі. Ерна Богошитська виступала десятки разів, розмірено пояснюючи учасникам віча, наче диктант школярам диктувала, чому вони повинні погодитись на пропозиції Василя Волі. Але у відповідь на заспокійливі слова, розумні аргументи і незначні компромісні поступки кілька делегацій проголосили нову ініціативу: встановити в державі п"ять столиць (Київ, Львів, Харків, Запоріжжя, Одеса) з однаковим міжнародно–правовим статусом.

Через п"ять годин безплідної балаканини, вигуків, взаємних звинувачень, прокльонів і легких фізичних сутичок, коли здавалося, що справа закінчиться повним провалом — вже багато хто позривався зі своїх місць, готуючись покинути зал засідань, — саме тої хвилини, коли виступав охриплий, знесилений Василь Воля, пролунав оглушливий вибух: повилітали шибки у вікнах, і шматки тиньку посипалися згори на делегатів віча. Дехто встиг сховатися під столами.

Настала мить шоку глухоти і мертвого мовчання. Всі заніміли від гострого страху і несподіванки. Нарешті до Гайдука, який сидів у залі засідань і дивився, як хитаються на стінах портрети ректорів Могилянки й білий пил обсипає голови і плечі учасників, підбіг, задихаючись, Невінчаний і почав шепотіти щось на вухо.

Уважно вислухавши Невінчаного, Гайдук вийшов на подіум. Під його ногами шаруділи папери й брязкало бите скло.

— Прошу вашої уваги, колеги. Мене зовуть Ігор Гайдук. Я член ЦКР і директор Розвідувального комітету. Щойно я отримав повідомлення військової розвідки про вибух наладованого двома тоннами вибухівки вантажного автомобіля, який був знайдений військовим патрулем на Набережно–Рибальському шосе навпроти Іллінської церкви, біля в"їзду на естакаду Гаванського мосту. Під час огляду вантажівку було підірвано, не виключено тими, хто перебував неподалік. На жаль, за попередніми, неповними даними, загинули троє патрульних, знищено п"ять автомобілів, що перебували поряд. Завдано шкоди естакаді, церкві та Центру культури і мистецтв академії. Є підозри, що саме ця вантажівка ще три дні тому стояла на Контрактовій площі біля будинку, в якому тепер перебуваємо. Самі розумієте, що сталося б, якби…

В залі панувала мерзла, пригнічена тиша.

— Я військовий і, мабуть, не повинен був би втручатися в справи політики…

Гайдук побачив, як вітер з розбитих вікон хазяйнує в залі, перегортає купи непотрібного паперу, вихолоджує повітря і леденить душі цих людей жахом запланованої кимось смерті.

— …але як військовий скажу прямо і брутально. Ми з вами — всі до одного — в одному човні. Якщо ми ні до чого не домовимося і розійдемося — ми загинемо поодинці. І славні батяри Львова, і гумористи Одеси, і шахтарі Донбасу та Монте Карло. Всі. Ми з вами нікому не потрібні. Живі. Нашим ворогам потрібні українські землі, чорноземи. У міжнародних колах проробляється питання щодо оголошення України ЗОМБІ: Зоною особливих міжнародно–безпекових інтересів.

Режим ЗОМБІ вже забрав у Росії Арктику. На черзі — поклади газу і нафти в Сибіру. Режим ЗОМБІ погрожує також Ботсвані, Конго і Намібії — йдеться про поклади діамантів, і по урану — Австралії та казахській частині Чорної Орди.