— Ти виходиш на волю. Але всім — у тому числі й твоїм «вовкам» — стає відомо, що ти зрадив їх. Розколовся. І все нам здав. Ніхто захищати тебе не буде. До побачення. Вибач, що потурбував.
І наказав Мармизі:
— Викиньте його звідси.
— Чекайте, чекайте, — наче захищаючись від ударів, Святополк прикрив лице руками.
Гайдук здригнувся, побачивши на його зап"ястях набряклі, майже чорні синці від наручників.
— Я згоден, — Святополк знову змучено сів на підлогу. — Жити хочу. І дуже люблю Мар"янку.
— Переведіть його в казарму Києво–Могилянського братства.
Гайдук вийшов з підвалу на Контрактову площу, підійшов до пам"ятника Сковороді. Люто боліла голова, він задихався, наче виніс з камери на вулицю пайку смердючого повітря. Сів на лавочку за спиною Сковороди. Сіявся нудний дощ, на площі не було живої душі. Незчувся, як до нього підійшов Микита Іваненко, скрививши широке обличчя:
— Пане генерале, вам погано?
— Ні. Все ОК.
— А мені погано. Не можу бути живодером. Заберіть мене з тої тюрми. Нехай Мармиза знущається з людей. Я не можу.
— Добре, — підвівся Гайдук, провівши долонею по мокрому від дощу обличчю. Наче скинув з себе вологу маску — Будете моїм порученцем, Микито.
— Дякую, — Микита ні на крок не відступав від генерала. — Але навіщо ви випустили Святополка? Ви йому вірите? Він же скурвинсин, продасть вас і всіх нас.
Гайдук зупинився перед входом до будинку Контрактів.
— Так, він скурвинсин. Зрадник. Але краще нехай працює на нас. Не вірте нікому Микито, — зітхнув він.
40
7 березня відбулося засідання Центральної координаційної ради, на якому було заслухано звіт української делегації про участь у коронації Ніколая Третього у Суздалі. Виступили Гайдук, владика Ізидор та М. В. Гоголь (Твердохліб), які розповіли про свої враження та підкреслили, що на Півночі зростає велика небезпека для України. І справа не в тім, що новий російський цар висловив бажання перенести столицю Росії до Києва, а в тому що, за отриманими делегацією неофіційними даними, стає реальною загроза вторгнення в Україну військ Північного союзу для захоплення чорноземів.
Гайдук думав розповісти членам ЦКР про небезпеку оголошення України ЗОМБІ — але, відчувши настрої членів ЦКР, вирішив поки не виносити цю новину на обговорення. Бо членів ЦКР того дня не цікавив звіт делегації про дивний спектакль у засніженому Суздалі (єдине, на що пішла ЦКР — підтримала пропозицію Гайдука і висловила співчуття суздальчанам з приводу загибелі 12б1 чоловіка під час вибуху на стадіоні ім. Андрія Боголюбського, в тому числі боярина Басманова та інших видатних діячів Росії), бо інша, набагато важливіша, справа турбувала українських політиків, підвищуючи рівень адреналіну в крові, породжуючи захланні сподівання і підігріваючи хижацькі пристрасті:
ВЛАДА.
На 14-17 березня був призначений з"їзд представників міст і земель України, поетично названий Василем Волею Всеукраїнським народним вічем, що мав відбуватися під гаслом «Будуймо нову державу». З"їзд мав створити нові органи влади — парламент, уряд, верховний суд, прийняти тимчасову конституцію, і 18 березня, в суботу передбачалося проведення урочистої інавгурації новоствореної держави.
ebooksa