Гайдук уважно стежив за ходом допитів Святополка, якого помістили в підвалі Контрактового будинку. Підходячи до камери, вже в коридорі він почув зойки Святополка і подумав, що треба негайно створити спеціальний слідчий комітет (ССКом) з внутрішньою тюрмою для шпигунів і зрадників — і якомога швидше з"їжджати з Контрактової площі.
Вартовий відкрив йому двері. З камери війнуло смородом, який нагадав Гайдуку підземну в"язницю ГЕПРУ. «Огидний запах страху і тортур, — подумав він. — Однаковий усюди».
Мармиза, який сидів навпроти підвішеного за руки Святополка, виструнчився.
— Як справи? — спитав Гайдук, чомусь не подавши руки Мармизі.
— Працюємо, — на графському обличчі Мармизи не ворухнувся жоден м"яз.
— Відв"яжіть його.
Мармиза скинув з гачка, що стирчав у стелі, мотузяну петлю, на якій висів Святополк, і скандорус зі стогоном упав на землю.
— Ага, отець Фавн з"явився… — плювався він кров"ю. — Хочеш щоб я тобі сповідався? Не діждешся! Бо ти — сатана, а ніякий не священик!
Даремно я тебе не прибив тоді… на Різдво… Микита, мудак, не дав.
— Зате ти вбив отця Никодима. Що поганого він тобі зробив?
— Никодима я не вбивав, — опустив голову Святополк. — Він сам підставився під кулі.
— Скільки твоя сім"я землі мала? — несподівано спитав Гайдук.
— Ніскільки, — сплюнув кров Святополк. — Ваша срана Україна дала нам дві сотки городу., не заслужили більше. Мати раком по тій землі повзала… щоб нас прогодувати.
— Дайте йому води, — наказав Мармизі Гайдук.
Коли важкі підвальні двері зачинилися за Мармизою, Гайдук підняв на ноги спухлого від побиття, тремтячого від страху просмерділого від випорожнень Святополка і подивився йому у вічі:
— Твої брати і сестричка Мар"яна вже в Києві. В надійних руках. Ти побачиш їх тільки якщо почнеш співробітничати з нами. У разі твоєї згоди ти отримуєш звання офіцера військової розвідки України, двадцять гектарів землі — де захочеш. Повертаєшся до сім"ї, яка тебе дуже потребує. Невже ти хочеш, щоб наші землі захопили вороги і знищили наш народ? Щоб твої брати і сестра з голоду вмерли? Як у тридцять третьому? Старої сраної України вже нема. І не буде. Ми будуємо нову Україну І ти можеш стати одним з її господарів. Згода?
— Скажіть, щоб цей ірод перестав мене бити, — простогнав Святополк. — Може, тоді повірю в нову Україну. Треба подумати.
Грюкнули двері — то повернувся Мармиза, приніс воду З ним прийшов Микита Іваненко. Жалісно дивився на братчика Святополка, який, хоч і падлюкою став, але ж був колись СВОЇМ. Та й генерала не вбив, хоча й міг.
— Думати немає часу — забрав спорожнілого залізного кухля Гайдук. — Сьогодні ми тебе випускаємо.
— Як випускаєте?
ebooksa