Але Україна і наш хліб — на першому місці. Після Спалаху і Темряви питання голоду на землі — проблема номер один. Будемо слабкими — нас розшматують.
У разі прийняття резолюції по ЗОМБІ Україна буде окупована міжнародними силами безпеки ОГБ, тим паче, що формально режим Клинкевича завинив перед Заходом, запросивши агресорів — Чорну Орду — в Україну. Але скоріш за все Україну встигнуть окупувати раніше «Вовки Півночі». Це буде страшніше Хрестових походів. Ви цього хочете? Тільки негайне проголошення держави, спільне бажання зробити її сильною врятує нас. Без держави ми загинемо.
Тому пропоную:
Перше. Створити негайно державу Україну–Русь — союз міст і земель, об"єднання вільних громад, своєрідний союз сталі, вугілля і зерна, вигідне для всіх об"єднання того, що віками було Руссю і Україною, того, що має славну історію, чим ми всі пишаємось. Для цього пропоную ухвалити дуже короткий, прийнятний для всіх текст тимчасової конституції.
Друге. Створити з представників, що зібралися тут, з вас, власне, раду Конфедерації — своєрідний сенат — верховний законодавчий орган, який буде тимчасово уповноважений приймати закони.
Третє. Негайно призначити тимчасово, терміном на один рік, президента і уряд України–Руси, надавши всі повноваження у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики. Президентом новоствореної держави пропоную призначити Василя Волю — відомого лідера, який у найважчий час працював в ім"я нової держави. Уряд має бути складений з представників найбільших міст та земель України. Головою уряду доцільно призначити пана Єфім"єва. Відповідні вибори до парламенту і президентські провести через рік, коли стабілізується ситуація в державі.
Четверте. Пропоную завтра на закритому засіданні прийняти закон про створення Української Народної Армії і оголосити загальну мобілізацію чоловіків від шістнадцяти до сорока років, окремих контингентів жінок — від двадцяти до тридцяти п"яти років. Це має дати нам не менше одного мільйона вояків. Зброї, амуніції та обмундирування в нас вистачить. Ви спитаєте, чому треба набирати до війська дітей? Відповідаю: для того, щоб врятувати від голоду наркотиків і безбатьченківства нашу молодь, дати їй освіту і прищепити патріотизм, любов до Батьківщини.
І п"яте. Пропоную прийняти декрет про вихід України з міжнародного без"ядерного режиму і про можливе застосування ядерної зброї у разі нападу на Україну. Нагадую, що сорок п"ять країн світу вже набули ядерну зброю. Технічно Україна також готова до цього.
Якщо хочете жити — приймайте ці пропозиції. Тоді матимете політичне право керувати великим народом. Пропоную завтрашній день присвятити узгодженню цих питань. Все, що роз"єднує нас — відкиньте. Другорядні питання можна вирішити пізніше. Зараз треба рятувати те, що залишилося від України. Її народ, її землі.
Післязавтра, шістнадцятого березня, після узгодження всіх питань, треба провести урочисте засідання віча і благословити Україну–Русь. Не марнуйте час. Інакше час потягне вас у небуття.
Гайдук закінчив зовсім тихо, але так, що його почули всі, хто перебував у бібліотеці, незважаючи на гомін, що долинав крізь розбиті вікна з місця вибуху.
— Будинок оточений спецназом розвідки. Для вашої ж безпеки. Ви нікуди звідси не вийдете, доки не дійдете згоди. Поїсти можна в сусідній залі. Вибиті шибки замінять картонними щитами. Бажаю згоди.
Він, не давши змоги досвідченим політиканам отямитись, поставити безліч ідіотських запитань, на які не буде відповіді, і знову втягнути учасників у безплідні дискусії, швидко вийшов з зали.
За ним до вестибюля вискочила Оля, яка сиділа за столом секретаріату і нотувала дебати.
— Ну знаєте, Ігорю Петровичу, — Ті світлі очі сяяли невідомо від чого — гордості чи гніву, хоча можливо, що це був просто наслідок загального збудження від вибуху і частого вживання кави. — Не очікувала від вас такого… такого диктаторського втручання в справи української демократії.
— Немає, дитинко, української демократії, як немає українського колеса чи української теореми Піфагора. Демократія є або її нема. А українським буває лише бардак.
Він, не звертаючи уваги на вартових, притягнув її до себе, скинув з неї чорний берет, погладив золотавий йоржик Ті волосся. Почав цілувати, шепочучи:
— Я так злякався за тебе, коли почув вибух…
— Я оглухла на праве вухо, — поскаржилася вона.
Він подумав, що вони з Олею могли потрапити в епіцентр вибуху, коли їхали з Острова. Чи поверталися на Острів.
ebooksa