Першому гравцеві приготуватися

Я повільно кивнув, відчайдушно намагаючись опанувати ситуацію.

Він блефував. Він мусив блефувати. А якщо й ні, він не знав, що насправді я був за півмилі звідти, у своєму сховку. Сорренто припускав, що один з яскравих теплових контурів на дисплеї був мною.

Якщо бомба дійсно вибухне в трейлері моєї тітки, під всіма цими старими автомобілями я буду в безпеці. Правда ж? Крім того, вони не вб’ють всіх цих людей тільки щоб дістатися до мене.

— Як..? — все на що я спромігся.

— Як ми дізнались, хто ти? І де живеш? — він посміхнувся. — Легко. Ти припустився помилки, малий. Коли зареєструвався в шкільній системі ОАЗи, ти дав їм своє ім’я та адресу. Щоб вони могли відправляти тобі табелі, я припускаю.

Він мав рацію. Ім’я мого аватара, справжнє ім’я і домашня адреса були збережені в моєму особистому студентському файлі, до якого мав доступ тільки директор. Це була дурна помилка, якої я припустився за рік до початку змагання. До того, як став мисливцем. Перш ніж навчився приховувати свою реальну особистість.

— Як ви дізнались, що я відвідую онлайн-школу? — запитав я. Я вже знав відповідь, але мені потрібно було тягнути час.

— Останні кілька днів на форумах мисливців ширилась чутка, що ти і твій приятель Ейч ходите в школу на Людусі. Коли ми про це почули, то вирішили зв’язатися з кількома шкільними адміністраторами і запропонувати їм хабар. Ти знаєш, як мало заробляє шкільний адміністратор на рік, Вейде? Це обурливо. Один з директорів був досить люб’язним, щоб пробити в базі студентів аватара на ім’я Парзіваль, і вгадай що?

Поруч з онлайн-трансляцією стеків з’явилося ще одне вікно. Воно відображало весь мій шкільний файл. Повне ім’я, ім’я аватара, шкільний псевдонім (Вейд3), дату народження, номер соціального страхування, а також домашню адресу. Мої шкільні табелі. Тут було все, в тому числі старе фото зі щорічного альбому, зроблене п’ять років тому — прямо перед переведенням у школу в ОАЗі.

— Шкільні записи твого друга Ейча в нас теж є. Але він був досить розумним, щоб вказати при вступі фальшиві ім’я та адресу. Тому його пошуки займуть трохи більше часу.

Він зробив паузу, щоб дати мені відповісти, але я мовчав. Мій пульс зашкалював, і я мусив постійно нагадувати собі дихати.

— Тож, це приводить мене до нашої фінальної пропозиції, — Сорренто схвильовано потер руки, ніби дитина, що збирається відкрити подарунок. — Скажи нам, як дістатися до Перших воріт. Прямо зараз. Або ми тебе вб’ємо. Прямо зараз.

— Ви блефуєте, — я почув свій голос. Але я так не думав. Зовсім ні.

— Ні, Вейде. Не блефую. Сам подумай. При всьому, що відбувається в світі, ти думаєш когось хвилюватиме вибух в якомусь задрипаному щурячому гетто в Оклахома-Сіті? Всі вважатимуть, що це нещасний випадок в нарколабораторії. Або внутрішній терористичний осередок намагався змайструвати саморобну бомбу. У будь-якому випадку, це просто означатиме, що на кілька сотень менше тарганів буде забирати продовольчі ваучери і використовувати дорогоцінний кисень. Нікому не буде діла. І влада навіть не кліпне.

Він мав рацію, і я це знав. Я намагався виграти ще декілька секунд і придумати, що робити.

— Ви мене вб’єте? Щоб виграти змагання у відеогрі?

— Не прикидайся наївним, Вейде, — сказав Сорренто. — На кону мільярди доларів, а також контроль однієї з найприбутковіших корпорацій в світі, і сама ОАЗа. Це набагато більше, ніж учасник відеогри. І завжди було. — Він нахилився вперед. — Але ти все ще можеш вийти переможцем, хлопче. Якщо допоможеш нам, ми як і раніше дамо тобі п’ять мільйонів. Можеш вийти на пенсію у вісімнадцять років і провести залишок своїх днів, як король. Або можеш померти в найближчі кілька секунд. Тобі вирішувати. Але запитай себе — якби твоя мати була жива, що б вона хотіла, аби ти зробив?

Це останнє питання дійсно розлютило б мене, якби я не був таким наляканим.

— Що заважає вам убити мене після того, як ви отримаєте бажане?

— Що б ти не думав, ми не хочемо нікого вбивати без абсолютної необхідності. Крім того, є ще двоє воріт, чи не так? — Він знизав плечима. — У їхньому пошуку нам теж може знадобитися твоя допомога. Особисто я в цьому сумніваюся. Але мої начальники думають по-різному. Як би там не було, ти насправді не маєш зараз вибору, чи не так? — Він знизив голос, ніби збирався поділитися секретом. — Тому ось, що відбуватиметься далі. Ти даси мені покрокові інструкції, як отримати Мідний ключ і пройти Перші ворота. І залишатимешся в чат-сесії, поки ми все не перевіримо. Вийдеш, перш ніж я дозволю, і твій світ вибухне. Зрозумів? Тепер починай говорити.