Адреналін зашкалював і я, переповнений паралізуючою сумішшю страху і гніву, не знав, що робити далі. Я думав зайти в ОАЗу і зателефонувати в поліцію, але тоді подумав, як вони відреагують на мою історію. Вони подумають, що я втратив клепку. А якщо подзвонити в ЗМІ, вони відреагують так само. Не було жодного шансу, що хтось повірить у мою розповідь. Хіба що я зізнаюся, що я Парзіваль, і то не факт. У мене не було жодних доказів проти Сорренто і «шісток». Всі сліди бомби прямо зараз плавились разом з металом.
Розкрити світу свою особу, щоб звинуватити одну з наймогутніших в світі корпорацій у шантажі та вбивстві, не здавалося розумним ходом. Ніхто мені не повірить. Я сам ледве міг в це повірити. «IOI» насправді намагалася мене вбити. Щоб перешкодити мені виграти змагання у відеогрі. Це було божевіллям.
Здається, поки що я був в безпеці у своєму укритті, але я знав, що не можу залишатися в стеках надовго. Коли «шістки» дізнаються, що я все ще живий, вони повернуться сюди і шукатимуть мене. Потрібно звідси забиратися. Але я не можу, поки не матиму грошей, а перші чеки за рекламу надійдуть за день чи два. До того часу треба просто зачаїтися. Але прямо зараз, мені потрібно поговорити з Ейчем, щоб попередити його, що він наступний у списку «шісток».
А ще мені відчайдушно хотілося побачити дружнє обличчя.
Я схопив і ввімкнув консоль ОАЗи, тоді надів візор і рукавички. Коли увійшов, аватар знову з’явився на Людусі, на вершині пагорба, де я сидів до чат-сесії з Сорренто. Щойно з’явився звук, я почув оглушливий рев моторів прямо над головою. Вийшов з-під дерева і подивився вгору. На південь на малій висоті летіла ескадра бойових кораблів «шісток», скануючи поверхню.
Я збирався сховатись назад під дерево, але згадав, що весь Людус був зоною без PvP. Тут «шістки» не могли мені зашкодити. Але нерви все одно були на межі. Я продовжував сканувати небо і швидко помітив ще дві ескадри шісток біля східного горизонту. За хвилину ще кілька спустилося з орбіти на північ і захід. Це було схоже на вторгнення інопланетян.
На екрані з’явився значок, повідомляючи про нове текстове повідомлення від Ейча: «Де ти, чорт візьми? Передзвони НЕГАЙНО!»
Я клацнув його ім’я у списку контактів, і він відповів після першого гудка. У вікні відеорозмови з’явилося обличчя його аватара. Він виглядав похмуро.
— Ти чув новини? — запитав він.
— Які новини?
— «Шістки» на Людусі. Тисячі. І кожної хвилини прибуває ще більше. Вони прочісують планету в пошуках гробниці.
— Так. Я зараз на Людусі. Штурмовики «шісток» всюди.
Ейч насупився.
— Коли я знайду Ай-р0ка, то вб’ю його. Повільно. Потім, коли він створить нового аватара, я вистежу його і знову вб’ю. Якби цей дебіл тримав язика за зубами, «шістки» ніколи б не подумали шукати тут.
— Так. Його повідомлення на форумі стало підказкою. Сорренто сам так сказав.
— Сорренто? Той самий
Я розповів йому все, що сталося за останні кілька годин.
— Насправді, це був трейлер, — сказав я. — У трейлерному парку. Вони вбили багато людей, Ейч. Це, мабуть, вже у всіх новинах. — Я зробив глибокий вдих. — Я хвилююся. Мені страшно.
— І не дивно, — сказав він. — Слава Богу, ти був не вдома, коли це сталося…
ebooksa