Кінець Жовтого дива

Потім Аббасов попросив Могильника приготувати шурпу, і той заквапився до виходу.

— Якщо не знайду чогось міцнішого, то вина брати чи як? — ніби прочитавши думки свого «благодійника», поцікавився він, відкидаючи запону на дверях.

— Ні, тільки коньяк, а якщо не знайдеш, тоді бери горілку, — напучував його Аббасов.

Живі трупи в склепі шейха

У гробниці, що відгонила могилою, зосталися ми вдвох з Аббасовим. Посидівши трохи, він намацав рукою одну домовину, ліг у неї й замислено втупився в стелю.

Ну, а мені що робити? Зв"язати йому руки, ноги і приволокти в міліцію? Чи трохи потерпіти? Краще, звичайно, почекати, виявити решту спільників, а тоді всіх гуртом пригнати у відділення. У місті, як ми сподіваємося, точиться останній бій із злочинним світом, і непогано буде, якщо героєм цього бою знову стану і я. Цей негідник недарма, звичайно, втік з-під варти. У нього напевне ще немало приховано добра.

Увійшов Могильник з паруючою каструлею в руках. З кишені стирчала пляшка з горілкою.

— Бай-бай-бай, — мовив він, ставлячи каструлю на дно перевернутої домовини, — за півлітра горілки довелося заплатити, як за добре лоша!

— Треба було попитати у найближчих сторожів, — зауважив похмуро Адил-хитрун, відкорковуючи пляшку.

— Де там! Ці дружинники так настрахали сторожів, які латалися на горілці, що годі й балакати, — зітхнув Могильник. — До котрого не підійду, каже, ех, браток, минули ті золоті часи. Майже все місто об"їздив на таксі.

— Це полковникові штуки, його! — вигукнув Аббасов, скреготнувши зубами. — Сам не п"є й іншим не дає. Бог дасть, я його поховаю в оцій домовині!

— Хай збудуться ваші добрі слова, мій благодійнику! Горілку розлили в склянку і в кришку від розбитого термоса, випили.

— Аллах нашле свою кару на наших ворогів, і настане час, коли справи наші знову підуть угору і заживемо ми, як раніше, — мріяв Аббасов.

— Хай збудуться ваші слова!.. Я ось про що хочу запитати вас, мій благодійнику: коли ви знову будете на коні, допоможіть мені посісти місце імама в цій мечеті.

— Іншалла! — відповів Адил-баттал. — Я тобі ще чимало доброго зроблю, Могильнику. — Він кілька раз ковтнув просто з каструлі. — Тільки ти, брате, мусиш мені допомогти ще «в одному.

Могильник притис руку до серця.

— Ладен життя віддати заради вас.

— Що мені твоє життя! Треба прибрати полковника. Тоді ми знову будемо господарями в місті.

— Хай пошле аллах, щоб збулися ваші бажання! — провів Могильник руками по обличчю.

— Але ти мені повинен допомогти.