— Та про Шарифу.
— Про яку Шарифу?
— Ви хіба нічого не чули?
— Ні.
— Шарифу, яку ви тоді врятували від смерті, сьогодні важко поранено ножем!
— Що ви кажете?! — підхопився я з місця.
— За нею, певно, давно полювали. Ударили ззаду напроти серця, гострим колючим предметом. Коли б чи не фінкою…
Сурат-ака ще про щось говорив, але я нічого не чув.
Розмова у гробниці
Чимало неприємностей принесла нашому відділенню втеча Адила-баттала. Міське управління міліції висловило недовір"я Халікову, взяло слідство у справі групи Аббасова у свої руки. Якщо додати до всього цього замах на вбивство Шарифи, то, відверто кажучи, далі їхати було нікуди.
Шарифа Усманова з нашою допомогою влаштувалася працювати на панчішну фабрику, одержала кімнату в гуртожитку й старалась налагодити чесне життя. І ось тепер ця подія. Одні казали, що до цього замаху доклав рук Аббасов, інші стверджували, що це могли зробити і її колишні поплічники. У всякому разі Шарифа лежала в лікарні непритомна і допомогти слідству поки що не могла. Незважаючи на це, убивць розшукувало все місто: міліція, дружинники, навіть ПІарифині товариші по гуртожитку, але поки що марно.
Мені було шкода її. Перед очима так і стояла картина: перелякана вкрай, розпатлана жінка пригортає до грудей немовля, плаче і повторює, наче заклинає: «Буду жити, як усі люди! Буду жити, як усі люди!»
— Ох, шапочко моя, знову мені потрібна твоя допомога, — промовив я, згадавши свою давню подругу.
— Я завжди до твоїх послуг, Хашимджане, — відповіла вона.
— Я мушу знайти нарешті Адила-негідника.
— Що ж, надівай мене — і за роботу!
— Слухаюсь, моя пораднице! — Я розгладив складки на шапочці, що утворилися від довгого лежання, поцілував її китичку, надів.
— Ну, веди мене, дорога.
— Поганяй до мечеті.
— Ти що, помолитися хочеш?
ebooksa