— Приніс, рятівнику мій, приніс!
Вони вдвох з"їли великий шмат вареного м"яса, потім узялися за нарин[28]. Впоравшись з їжею, запили чаєм (Могильник, видно, встиг полагодити термос). За їдою Суфі доповів про обстановку в місті, переказав чутки… І закінчив свою доповідь такими словами:
— Сьогодні ходив на розвідку. Ви не помилилися, мій благодійнику, підвал у будинку полковника є, самого Атаджанова не буває вдома цілими днями, на службу йде рано, повертається пізно…
Адил-негідник вихопив кинджал завдовжки з півметра, з розмаху загнав його в землю.
— О, боже, не дай погаснути в грудях полум"ю помсти!
Могильник підлив у піалу чаю. Розмова пішла про мерця, якого ховали сьогодні.
— Це була жінка? — поцікавився Аббасов.
— Жінка, — підтвердив Могильник.
— Ти знав її раніше?
— Ні, мій благодійнику. Не знав.
— Звідки тобі знати, що в неї золоті зуби? Гляди мені… щоб недаром…
— Певен, що цього разу пощастить. Проводжати покійну приїхали на п"ятдесяти легкових автомобілях! Покійниця з такого поважного дому не може бути без золотих зубів.
Суфі запропонував іти на діло, загорнувшись у саван: якщо хтось помітить ненароком, подумає, що привид, і дасть драла.
Адилу-батталу пропозиція сподобалась. Він мовчки обгорнувся саваном, взяв лопату, що стояла в кутку. Могильник прихопив кетмень, і вони вислизнули в пітьму.
Дивак я, дивак, перелякався того разу, на тіні дерев подумав хтозна-що! Лякатися слід було тепер: привиди в саванах підходять до свіжої могили, починають відкопувати її. Побачивши, як схуд Аббасов, я, грішний, пожалів його, гадаючи, що він надто знесилів. А він орудував лопатою — дай боже! Навіть звиклий до цієї роботи Могильник заледве встигав за ним.
Видно, здобич надто вже вабила…
Ось і розрили могилу. Суфі скочив у яму… Далі я не міг бачити — відвернувся… В голові моїй потемніло, в горлі занудило — насилу стримав себе. І я нічим не міг перешкодити негідникам, адже я на службі і повинен виконувати наказ — ні в що не втручатися.
— Ось, візьміть мій благодійнику; рука ваша, як завжди, легка, — сказав Могильник, вилазячи з ями. — Плюньте мені в очі, якщо тут менше п"ятдесяти грамів золота!
Грабіжники мерців повернулися в склеп святого шейха. Перелічили золоті коронки, виважили на долонях, кинули в брудний, засмальцьований, але туго набитий мішечок. Виходить, не над першою могилою поглумились ці негідники, не першого покійника осквернили… Вони, видно, грабують могили, відколи баттал утік з-під слідства.
Вовкулака Аббасов виважив на руці мішечок, труснув ним — коронки жалібно бренькнули.
ebooksa