Кінець Жовтого дива

22
18
20
22
24
26
28
30

Дуже хотілося пити, через те, не довго думаючи, я звернув до пивної, що була за триста кроків од виставки, на березі Анхору.

Під тентом сиділо чоловік з десять, переважно хлопці мого віку або трішки старші. Вони пили пиво з високих гранчастих кухлів, їли з маленьких кульочків солоний мигдаль. Я взяв два кухлі пива й сів біля них. Дослухавшись до розмови, зрозумів, що йдеться про чудове починання райвідділення міліції, про надзвичайний детективний талант молодшого лейтенанта Кузиєва, про справедливість полковника Атаджанова, Послухав я їх, послухав та й вирішив трохи розіграти.

— А мені здається, — встряю я в розмову, — що цей Кузиєв не такий уже й талановитий, як ви вважаєте.

— І неправильно здається, — похмуро буркнув високий худий хлопець.

— До того ж, — вів далі я, — він хвастунець і розтелепа…

— Що-що? — піднялися з місця зразу всі п"ятеро.

— До того ж він п"є пиво бочками, ось як я. Майже алкоголік…

Не встиг я вимовити ці слова, як біля мене опинився той найдовший худий хлопець.

— Забери свої слова назад. Інакше лихо тобі буде, — суворо проказав він.

— Не візьму, — відповів я. — А цей полковник ваш — фантазер, дідок, що вже вижив з розуму… Такий собі писака і крутій.

— Ти чого це, негіднику, ображаєш товаришів Кузиєва й Атаджанова? — Хлопці накинулись на мене, вхопили за комір. — Проси пробачення, інакше…

Довгий хлопець уже не хотів, щоб я просив пробачення. Він скомандував:

— Тягни його в Анхор! Нехай потоне бочка пива — не жалко.

П"ятеро молодиків схопили мене за ноги, п"ятеро за руки, потягли до річки. Я відчайдушно відбивався, запевняючи, що хотів їх розіграти:

— Хлопці, відпустіть. Я ж і є той самий Кузиєв!

Не треба було цього казати! Ці славні хлопці розсердилися ще дужче.

— Ти глянь, цей п"яничка корчить із себе товариша Кузиєва! Та це ж справжній шахрай!

І в ту ж мить я плюхнувсь у воду, похлинувся раз-удруге, схопився за гілля верби, видираючись на берег.

— Ну, телепню, перемінив свою думку про роботу міліції? — проспівав довгий.

— Нітрішки, — процокотів я зубами. І знову полетів у воду. Лиш хотів з неї вилазити, а довгий знову питає: