Кінець Жовтого дива

На шиї полковника повиснув Бахрам, котрий, як завжди, був без штанців.

— Дядечку, ну дядечку, не їдьте, будь ласка!

— А де знову твої штани, синку?

— По дорозі загубив… Ну, дядечку, не їдьте!

— Та я ж не назовсім їду, — зітхає полковник.

— Якщо ви поїдете, то Бахтіяр знову мене битиме! — мало не плаче хлоп"я.

— Нехай-но тільки спробує! Тоді я йому ніякого гостинця не привезу.

Салімджан-ака заспокоїв дітей, обіцяючи неодмінно приїхати на тому тижні й привезти гостинці. Потім обняв усіх по черзі, розцілував.

Дітвора махала нам услід, поки машина не зникла з очей. Салімджан-ака глибоко зітхає, неспокійно совається на сидінні. А я дужче й дужче натискую на газ, і сам собі повторюю, повторюю без кінця:

— Прощай, квітуче моє місто, прощавайте, дорогі мої городяни, прощай, мій маленький братику Бахраме-безштанько!

«Волга» стрілою мчить по дзеркалу асфальтованого шляху.

Примітки

1

Дастархан — скатертина, на якій ставлять частування, а також саме частування.

2

Товба! — вигук здивування.

3

Лагман — національна узбецька страва з борошна.

4

Нахабний, підступний і т. ін.