— Може, їх поховали помилково? Буває ж таке…
— А чому тоді вони ховають лиця? І чого тікали?
— Видно, бояться.
— Тоді точно — злодії!
— Може, це артисти репетирують роль злодіїв?
— Цілком можливо. Носяться ж чутки, що скоро екранізують «Гьорогли Султана»[31].
— Дива!
— Коли настане страшний суд, сусіде, кажуть, святий отець Баховутдін вийде з могили!
— Ей, святенники, явіть-но свої світлі лики!
В цей саме час ми наздогнали юрбу, захекані, спітнілі, наче коні, і кинулись до злочинців, розштовхуючи юрбу.
— Хашиме, чого ти дивишся, відкрий їм лиця, нехай люди побачать! — розпорядився Атаджанов.
Я зірвав савани з живих трупів. Вражена юрба ахнула, на мить заклякла, мов загіпнотизована, потім сколихнулась, як штормове море.
— Та це ж зовсім не шейх Адил, а Адил-баттал!
— Верховода всіх злодіїв. Недалеко ж утік…
— Від людей не втечуть!
— Хабарник!
— Брехун!
— Облудник!
— Бий їх! — закричав хтось там.
Ненависть до злочинців була, видно, мов та бомба уповільненої дії, і ось тепер вона вибухнула. Одне слово, артилерійський обстріл був такий, як треба, і слід визнати, що основний удар дістався по мені й Салімджану-ака: адже ми повинні були захистити злочинців од самосуду. Не знаю, чим би все це закінчилось, якби не підоспіли дружинники.
ebooksa