— Та розкрий же рот, Кузи, чи ти власної дитини соромишся?! — вибухнула раптом бабуся.
Бідний мій тато! Геть не вміє говорити — диво та й годі. Він наче для того й народився, щоб працювати, а я — язиком молоти.
Тато відкашлявся, сів зручніше, потім зняв тюбетейку, ударив нею об долоню лівої руки і, мовби не знаючи, що робити далі, надів на голову.
— Так от, синку… Чаю хочеш?
— Ні, чогось не хочеться.
— Так от, синку, ти, мабуть, знаєш, ким я хотів стати, як був молодим. Я ж тобі розказував.
— Ви мріяли стати міліціонером.
— А чому мене не прийняли в міліцію, ти пам"ятаєш?
— Тому, що ви були глухі.
— Не глухий, а просто недочував. А зараз, ти знаєш, ця хвороба якось сама по собі минулася. Ну так от, ти пам"ятаєш, чому я мріяв стати міліціонером?
— Тому, що один міліціонер урятував вас від смерті, а сам помер.
— Не вмер, а загинув. Загинув смертю хоробрих, — докинув і собі дільничний.
— Чий портрет висить у нас дома на найпочеснішому місці? — допитувався далі тато.
— Портрет покійного капітана Акрамова, — відповів я, не затинаючись.
На лобі в тата заіскрилися дрібні крапельки поту. Він пошукав у кишенях носовика і, не знайшовши, хотів витерти чоло кінчиком дастархана[1], але бабуся тої ж миті подала голос:
— Хоч ти і сивіти почав, Кузи, а поводишся, як дитина. Не чіпай дастархана!
Сивіти я справді почав, — не здавався тато, хоч таки облишив дастархан, — але ж як утовкмачити щось вашому Хашимджанові, цього ви не знаєте!
— Ну, не такий він уже й дурний!
Починалася звичайна між батьком і бабусею дискусія: хороший я чи поганий. Якщо тато каже «поганий», бабуся стверджує протилежне, а якщо бабуся каже «поганий», то тато стверджує, що я хороший хлопець. Одне слово, така ситуація багатьом знайома, навіть розказувати нецікаво…
Набагато цікавіше згадати випадок, що стався з батьком років двадцять тому, коли мене ще й на світі не було. Поїхав він якось пізньої осені до міста. Хотів продати весь виноград, щоб уторгувати якомога більше грошей, — тоді він зміг би побратися з моєю мамою. Доки тато розпродав виноград, смеркло, а коли вибрався з міста, то вже було геть поночі, хоч в око стрель. І тут на нього налетіли грабіжники.
ebooksa