– Хочу знати ім’я… ім’я тієї нещасної! – крикнув Корнилій до служника, здивованого такою раптовою з’явою. – Ім’я тієї жінки-самогубці, череп якої ви мені вчора принесли!
Служник з несподіванки не був в стані відповісти.
– То, може, вам відомий її вік? Як вона виглядала? Кажіть, знаєте що-небудь?
– О, знаю, – сказав той, – бо я її бачив. Могла числити не більше двадцяти літ, мала прекрасні русяві коси і була близькою материнства.
– О! – скрикнув вражений Корнилій і схопив обома руками чоло.
– Докторе, що вам? – спитав наляканий служник.
– Нічого, нічого, – відказав, переводячи дух, Корнилій, – одначе я мушу будь-що-будь дізнатись її ім’я…
– Зачекайте хвильку, Мартин буде знати. Я закличу його зараз.
Мартин був другим служником інституту, він з’явився незабаром без шапки, напівзодягнений.
– Хочете знати ім’я потопельниці?
– Втопилась! – промовив жалісно в нестямі Корнилій.
– Так… Щоб покрити свій сором… нещасна дівчина кинулась у Дунай. При огляді її сукні знайшли ми крім хустинки і гаманця, в якому було лише кілька крейцерів і наперсток з жовтої міді… А ще лист до якоїсь тети з підписом «Ліза».
– Ліза? То була вона, вона! – крикнув Корнилій і, мов громом вражений, звалився на землю.
Корнилій тяжко відпокутував свою провину. Дух його помрачила вічна ніч. Ліза була відімщена…
Щоразу, коли око моє упаде на череп на моєму столі, згадую тоді бідну і знедолену Лізу… Доволі часто, коли тихої ночі промені місяця проникнуть крізь фіранки і, цілуючи мертвий череп, вкриють його своїм срібним світлом, здається мені, мовби сльози, сумні сердечні сльози, тремтіли в його очодолах…
Лев Сапогівський
Старий палац
ebooksa