– Господоньку!.. Яке відти суне!..
Мужики посхапувалися і дивились на захід.
З-за гір висувалася сивава хмара з жовтими проблисками, мов величезна крига льоду. Вона сунулась до сходу, затемнюючи з незвичайною бистротою пів небосхилу. Вдалині чути було глухий шум, якби велет який огроменною віячкою пересипав горох з одної переруби в другу.
Високі освічені сонцем голубі верхи гір захмарилися; сіть водна Чечви й Лімниці блищала тепер мрачно, мов плинне олово. Студений вітер зачав рушати дерева, трави, збіжжя.
– Сила нечиста пре на мене… – простогнав Гнат, трясучись на цілім тілі – і ледве-не-ледве припіднявся на ноги.
– Боже, змилуйся над нами, грішними! – зітхали перестрашені мужики.
– Паранько, зілє свячене на грань!.. – крикнув Ханенків – і в кілька хвиль показався синавий дим в дверях
і з-під стріхи.
– Праця наша… Боже, заступи! – йойкали мужики.
– Який шум – якби повінь ішла…
– Може, піде на ліс…
– Коби Господонько дав!
– Вітер рушився…
– Коби добрий вітер!.. Розігнав би…
– Суссе Христе!
– Сине Божий, помилуй нас!..
Гнат стояв, опершись о пень сливки. Лице його зблідло як полотно, він тихо шептав молитви і, видимо, хотів змочи свою неміч.
Градові хмари сунулися з шумом понад селом; закрили сонце, й настав сумерк, котрий роз’яснювали на хвильку блідо-зеленкуваті блискавки. Вітер утихав, і над селом, і над околицею висіло страшне нещастя.
З дзвіниці вдарив великий дзвін на тривогу; шум граду в хмарі глушив його поважні сумні звуки, а люди молилися, плакали, палили свячене зілля…
Ще хвильку стояв Гнат під сливкою, перемагаючись; потому перехрестився, ударився тричі в груди й останками сил пустився бігти горі Ялинкою до старого хреста. Ноги під ним угиналися, він хитався, як човен на воді, побіг стежкою.
ebooksa