– Ви, майстре, давно в Парижі?
– Вже рік, маркізе.
– Невже тільки рік?
Хтось рапаво засміявся. Це був мес’є де ля Брієр. Аврора підняла чарки.
– За ваше майбутнє, мес’є Турський!
Він вперше почув її оксамитний голос.
– Мадмуазель, дозвольте за ваші очі!
– Чому тільки за очі, мес’є, чи не краще було б за голову?
– За голову? Так, за вашу голову! – бездумно повторив за Авророю Клавдій.
Знову засміявся мес’є де ля Брієр. Він підняв чарку.
– За вашу, мес’є Турський!
Клавдій хотів відповісти, але встряв маркіз:
– Ми завжди п’ємо за голови, майстре. Вам, може, дивно?
Хтось вигукнув:
– Вина багряного, вина для майстра Турського!
Звивалися коротконогі прислужники й наповнювали позолочені чарки.
– До біса! – подумав Клавдій, – ніяк не розберу.
Він поглянув на маркіза, а той приязно всміхнувся.
– Нічого, майстре, нічого, зрозумієте!
Клавдій вдивлявся в чорні очі Аврори.