Надворі віяв жахливий вітер. На шибах стежинами переганялися краплини дощу.
– Мес’є, правду казав Дюбуа, що буде дощ, – зауважив маркіз.
– Справді.
Клавдій уже не дивувався, що йому все відомо. Поглянув на гостей. Вони тихенько посміхалися. «Хіба божевільні», – подумав Клавдій.
Знову чарки вина червоного, густого. Клавдій відчував утому.
Тихо долітав до вух металевий бренькіт клявесину. Був це гавот чи менует, Клавдій не міг розпізнати. Бенкет доходив до кінця. Підвівся маркіз, а за ним гості.
– Вам пора відпочити, майстре!
Аврора простягла руку і поклала на пальці Клавдія.
Низенькі прислужники відчиняли двері одні за одними, і вони проходили кімнату за кімнатою довго-довго. Кімнати: одна – рожева, друга – блакитна, третя – цитринового кольору, усі вмебльовані елєґантними меблями тих самих кольорів, що й стіни. Хоч надворі спускались присмерки, в кімнатах не було видно жирандолів, було ясно, дошкульно ясно.
«Як довго будемо проходжуватись цими кімнатами?» – подумав Клавдій.
– О, довго, Клод, – відповіла його думкам Аврора.
Клавдій здивовано поглянув на неї. Хіба він несвідомо заговорив?
– Ні, Клод, мені слів не потрібно, мені вистачає твоєї думки.
Вона зупинилась і повернулася до нього обличчям. Якусь хвилину стояли мовчки, а потім голівка Аврори наблизилася до Клавдія й доторкнулась його вуст.
Це не був поцілунок. Вона ніжно гладила своїми устами Клавдієві уста, а він стояв нерухомо, його руки приросли до тендітних рамен Аврори, що виступали з широко викроєного декольте. Клавдій вдивлявся в обличчя Аврори: її великі очі, викрій уст, що, здавалося, приховували в собі ледь-ледь помітну усмішку. Чарівна краса Аврори бентежила його й захоплення переходило крещендо. Зміна офіційного мес’є на Клод не здивувала його ніяк.
Вони знову ходили кімнатами і вже наближалися до звуку клявесину і людського гамору. Їм відчинили двері, й вони ввійшли до залі, де метушилися гості маркіза д’Анвіль.
– Бачу, не бажаєте відпочинку, – звернувся до Клавдія маркіз.
Справді, після дотику Аврориних уст кудись поділася втома. Клавдій хотів щось відповісти, але маркіз вів далі.
– Чоловіки сильніші фізично, але жінки значно витриваліші.
Клавдій мовчав. Бо ж навіщо говорити, як надзвичайний маркіз і Аврора читають його думки. Він тільки відчував невимовну спрагу і здавалося йому, що язик у нього, як висушена губка.