Замислившись, я вмовк. Якщо відверто, мені самому не подобалась ідея давати синові ліки з назвою, що містить слово «ретард[13]». Що за дурня, хто так називає пігулки?
— До речі, — долинуло з телефона, — Віра знає Паламара й не надто схвально про нього відгукується.
— Він поганий спеціаліст?
— Ні. Спеціаліст якраз хороший, але, на її думку, ласий до грошей. Тому й відкрив приватну практику. Твоя хрещена стверджує, що значну частину його доходів складають виплати фармацевтичних компаній за приписування пацієнтам ліків конкретного виробника.
Теодор нарешті повернув до мене голову. Я поманив його рукою, показав пальцем на піцу на столі. Малий кивнув, зісковзнув гіркою та помчав до виходу з дитячої кімнати.
— На коли домовлятися? — тоном, який не припускав заперечень, запитала мама.
— У понеділок працюю. Єва теж.
— Вівторок влаштує?
Зітхнувши, я змирився:
— Так.
— Отже, вівторок, обід. Я перетелефоную, — вона помовчала, я теж німував. Потім трохи ображено додала: — Можеш не дякувати.
— На зв’язку, мамо, — і я завершив розмову.
Розпашілий від задоволення Теодор оббіг столик і вмостився на дивані біля мене.
— Класно! Там нікого немає! — малий накинувся на піцу.
— Не поспішай так, — я кивнув на склянку з молочним коктейлем. — Запивай.
Хлопчак присмоктався до соломинки й із шумом утягнув у себе напій.
— Смачний?
— Ага.
— Добре.
Телефон знову завібрував. Цього разу телефонувала Єва. Я не встиг притулити смартфон до вуха, як із нього посипалися запитання: