— Іноді навіть дуже хороший лікар воліє за краще черкнути в діагнозі «епілепсія», ніж заперечити її наявність. Ніхто не хоче брати на себе відповідальності, якщо раптом… ну… — Наумова зробила невиразний жест рукою, — станеться напад. Ви ж знаєте, люди тільки й чекають, щоб спустити на лікаря всіх собак. — Я рухом голови показав, що в курсі. Вона продовжила: — У вашого сина немає й не було епілепсії, і я не бачу причин для її появи. Хоча… — жінка тицьнула пальцем в одну з електроенцефалограм; я підсунувся до краю стола, так наче міг щось розібрати в покручених лініях і цифрах на тонкому глянсуватому аркуші, — я бачу підозрілу активність.
— Підозрілу активність?
— Так.
— Що це означає?
— Не знаю, — без заминки відповіла вона.
— Як це ви не знаєте?
— Це не епілепсія, щось інше.
— Тобто ви не можете сказати, що саме? — мої слова прозвучали якось не так. Не те щоб грубо, ні, але якось на кшталт «саме на це я від вас і очікував, ви занадто кістлява, щоб хоч щось напевне знати в цьому житті».
— Людська голова — це чорний ящик, — розвела руками психоневролог. — Припускаю, що у вас на думці: нібито я недостатньо компетентна, але достатньо безцеремонна, щоб у цьому зізнатися. Воля ваша. Я віддам роздруківки. Можете показати їх будь-якому іншому дитячому неврологові. Просто ви мусите зрозуміти: електроенцефалограф не є ідеальним вимірювальним приладом. Він не відкриває доступ до кожного окремого нейрона, а тому нам, неврологам, нерідко доводиться ворожити на кавовій гущі. Відхилення на ЕЕГ ще не слід визнавати ознакою епілепсії. Функціональний стан головного мозку може бути цілком нормальним навіть у разі частих нападів. І навпаки — наявність епілептиформних змін далеко не завжди вказує на серйозні розлади мозкової діяльності. Те, що зафіксовано тут, — вона знову торкнулася схожими на сухі галузки пальцями розкладених на столі аркушів, — може бути і доброякісною епілепсією, і просто якимись незначними відхиленнями, які з віком минуть. Але я гарантую: стійкої схильності до виникнення хоч скільки-небудь серйозних нападів у вашого хлопця немає.
— Добре, — я видихнув. — То що нам робити?
— Нічого. Звісно, ви маєте право проігнорувати мої слова й послухати лікаря… — вона зазирнула в історію хвороби, — Паламара. Але я не бачу жодних підстав присаджувати Теодора на «Фінлепсин». Не раджу давати йому будь-які пігулки взагалі. Спостерігайте. Просто спостерігайте за ним.
— На що повинен звертати увагу?
— Вважають, що епілепсія завжди супроводжується судомними нападами, проте це не зовсім так. Ознаками епілепсії можуть бути стійке порушення сну, головні болі, дратівливість, відсутність апетиту. Стежте за сином, — Наумова кивнула на мовчазного Тео, — коли він грається на самоті. Епілептик схильний до нелогічних дій або повторює одні й ті ж рухи.
— А напад?
Лікарка помовчала, обмірковучи відповідь.
— Епілептичний напад — це лише надмірна реакція головного мозку людини, яка теоретично, за певних обставин, може виникнути в будь-кого. Частина людей унаслідок генетичних або інших факторів більш схильна до нападів. У немовлят іноді трапляються разові напади, їх причиною зазвичай є висока температура або яке-небудь емоційне перевантаження, але ймовірність подальшого розвитку епілепсії вкрай незначна. Я не кажу, що у вашого сина не було нападу. Водночас не бачу фізіологічних причин для його повторення. Якщо він усе ж повториться, то усувати треба причину. Ця причина — не епілепсія, а отже, не належить до моєї компетенції. — Жінка склала докупи аркуші з ЕЕГ і передала мені разом з історією хвороби. — Щасти вам.
Затиснувши папери під пахвою, я підвівся.
— Дякую.
— Не хворійте!
— Ходімо, чемпіоне.