Дівчина заплющила очі, проте не перебивала.
– Я зняв із тебе джинси та кофту, а потім мені зірвало дах. Ти була така… – голос захрип, – у мене навіть зараз мурашки по шкірі… ну… ти розумієш.
– Ні, Ларо, – Рута аж шипіла від злості, – не розумію.
– Ти дуже гарна. У мене ніколи не було таких дівчат. З таким… таким тілом. І я ніколи не мав можливості роздивлятися тіло дівчини без загрози зустрітися з нею поглядом. – Рута поборола бажання ляснути себе вільною долонею по обличчю. Лара сам утямив, що плете щось не те. – І ти не спала! Присягаюся! Ми поцілувались, я почав пестити тебе, ти відповіла, я завівся і… не зміг зупинитися.
– Нічого з цього не пам’ятаю!
– Ну бо ти… – Він аж кавкнув, перелякавшись, що ледь не бовкнув зайвого.
– Бо я що? Договорюй!
Лара неохоче, наче спросоння, пробуркотав:
– Ти заснула.
– Чувак, твою маму, ти щойно сказав, що я не спала!
– Заснула під час цього… ну, в процесі. А я не помітив, тільки коли вже все, е-е, закінчилося. Ти тупо вирубилася.
Рута мимоволі уявила Ларине обличчя в той момент, коли він виявляє, що вона заснула. За інших обставин це її розсмішило б, проте глумливий смішок згас, так і не народившись.
– Але ж ти не заснув!
– Що? – розгубився Лара.
– Ти ж не заснув! Якого хріна ти не витягнув свою тичинку перед тим, як скінчити?!
– Бо все дуже швидко відбулося. І я був п’яний. І я думав, у тебе ця… як її… ну, стоїть…
– Що в мене стоїть? – Рута застигла із роззявленим ротом.
– Спіраль… чи як там вона називається?
Дівчина почулася цілковитою дурепою. Світ буквально перевертався на її очах. Ні, вона не захоплювалася Ларою, проте ставилася до хлопця так, як одинадцятикласники зазвичай ставляться до студентів-другокурсників – як до істот, які знають про життя щось таке, що їм поки невідомо, – і тепер не могла повірити в те, що чує. Зі слухавки долинало варнякання цілковито незнайомого шмаркача, якому не виповнилося й п’ятнадцяти.
– Яка спіраль, Ларо? – простогнала дівчина. – За кого ти мене маєш?