Доки світло не згасне назавжди
«Можеш не запам’ятовувати, – не зводячи широко розплющених очей із будинку, хлопець змахнув у повітрі рукою. – Дочекаєшся, коли хтось виходитиме, і прослизнеш досередини».
«Чому тоді…»
Він не дивився на неї та, схоже, не почув жодного слова.
«Є дещо важливіше, що ти повинна запам’ятати». Марк дістав із кишені зжовклий папірець, розгорнув його і, потупившись, ніби передавав щось ганебне, вручив Руті. «Ти можеш забути, коли прокинешся, тому я підготував дещо, що допоможе тобі зафіксувати послідовність у пам’яті. Це, типу, схема».
Дівчина поглянула на аркуш.
«Що це?»
«Порядок проходження поверхів».
Вивчаючи накреслену від руки схему, Рута супилася.
«Я не розумію».
«Я знаю, тому слухай мене уважно, – хлопець узяв її обличчя в руки так, наче думав поцілувати. – Коли потрапиш до під’їзду, викличеш ліфт на першому поверсі та зайдеш до кабіни сама. Потім поїдеш на четвертий. На четвертому не виходь; щойно ліфт зупиниться, рушай на другий. Із другого поверху, так само не виходячи, піднімайся на шостий. Потім із шостого – назад на другий, звідти – вгору на восьмий, а з восьмого – знову на другий, і насамкінець – на десятий. Усе, як я намалював, бачиш? – він тицьнув пальцем у жовтий папірець. – Четвертий-другий, шостий-другий, восьмий-другий, і десятий. Увесь цей час мусиш бути сама. Тебе ніхто не повинен бачити в кабіні, інакше все даремно».
«А як хтось побачить?» – уставила дівчина.
«Тоді все спочатку, з першого поверху. А тепер найважливіше, – він нахилився майже впритул, і його віддих залоскотав Руті обличчя, – на п’ятому поверсі перед тим, як двері відчиняться, тобі потрібно відступити вглиб ліфта, бо до кабіни заскочить дівчинка».
«А чому саме на п’ятому? – запитала Рута. – І звідки ти знаєш, що це буде саме дівчинка?»
«Знаю. Буде дівчинка, – відкарбував Марк. – Припускаю, ти злякаєшся, це нормально, але, хай там що, не залишай кабіни. Коли вона зайде, двері зачиняться, після чого… після чого… – його очі забігали, – можеш натиснути будь-яку кнопку. Поїхати на перший, наприклад».
Чого я маю її лякатися? – подумала Рута, а вголос запитала:
«І що?»
«Нічого, – хлопець видихнув. – Це все».
«Я повинна покататися на ліфті, а тоді проїхатися з дівчинкою з п’ятого на перший?»
«Так».
«І що це дасть?» – Рутині очі підозріливо примружилися.