Потім знову глянула у дзеркало, але, певна річ, там нікого не було.
11.06.2019
Припустимо, ми можемо завадити locus coeruleus паралізувати тіло під час сну. Чи означає це, що я відтворюватиму чи здійснюватиму всі ті рухи, що мені сняться? Важливе питання: чи я тоді прокинуся? Проте ще важливіше: чи повноцінним буде життя без REM-сну?
Трохи нижче було дописано абзац, але букви мали такий вигляд, ніби Анна виводила їх поспіхом на коліні під час землетрусу. Рута ледве розрізняла слова.
Вони тут. Я бачила ще двох істот, коли поверталася додому. Вони брели за мною всю дорогу, ховалися між гаражів і зникали, щойно я намагалася впіймати їх очима. Реальність немовби стоншується, і я не знаю, чи це через хронічне недосипання, чи вони бояться, що я справді від них утечу, й лізуть з потойбіччя в реальність.
Я тепер згадую, як два чи три дні тому Яків прийшов уночі, застиг на порозі вітальні й дивився на мене. Він знав, що я не сплю. Ось тільки я тепер сумніваюся, що то був Яків.
Кого я повернула до цього світу?
11.06.2019
Схоже, є рішення.
Мушу стримуватися, щоб усе записати, а тоді ще раз обдумати. Знайшла статтю…
Наступні кілька слів були геть нерозбірливі, одне закреслено. Рута ковзнула поглядом нижче:
Дуже тремтять руки. Багато не писатиму, але… Ще півсотні років тому провели експеримент із кішками. Якщо зруйнувати в кота вимикач, який паралізує тіло під час REM-сну – той самий locus coeruleus, – тварина «проживатиме» сни наяву: ловитиме мишей, ганятиме м’яч, хапатиме мух на льоту, вмиватиметься тощо.
У людей трохи інакше (імпульси через покришку мосту?.. ретикулярна формація?..
Чи зможу я в такому разі взагалі спати?
Стосовно інших побічних ефектів знайшла лише про загальмованість моторики (але звідки це?.. хто й на кому проводив дослідження?.. забагато питань), однак, гадаю, із цим я впораюся. Ще поліфагія[25] та полідипсія[26]. Із цим абсолютно точно живуть. По-моєму, це єдине, що може мене врятувати.
Найбільша проблема: як ліквідувати LC? Хірургічним шляхом? Можливо. Але хто на таке погодиться?
Божевілля…
Не вдається втримати в голові більше як два-три слова водночас. Якби не ці записи, забувала б, що робила хвилину тому.
І Яків стоїть за дверима. Чую його дихання. Це до всирачки лякає…
Дівчина стиснула «Молескін» так, що спітніли долоні. Дихання стало частим і неглибоким. Залишився останній запис. Почерк став майже зовсім нерозбірливим. Піднісши записник до очей, Рута вгризлася в текст.