І лише тоді Рута зреагувала:
– Привіт. – Усе всередині звело судомою. – Е… можеш розмовляти?
– Так. Хто це?
– Мене звати Рута.
– Рута?
У голові промайнуло, що вона б дуже здивувалась, якби у хлопця виявилася ще одна знайома з таким ім’ям.
– Ти мене не пам’ятаєш.
– А маю?
Дівчина повагалася.
– Ні.
Обоє замовкли. Рута вирішила, що Тимофій обірве зв’язок, але за мить хлопець запитав:
– Хто ви? – у голосі прорізалися нотки невдоволення. – Що вам треба?
Рута розуміла, що це не найвдаліший спосіб зав’язати розмову, але нічого кращого на думку не спадало:
– Ми бачилися в середу неподалік «Злати Плази». Ти витріщався на мене, а потім я тицьнула тобі середній палець. – Він німував, вона додала: – Висока брюнетка з азійською зовнішністю. Пригадуєш?
– Ні.
«О, ну камон!» – Рута закотила очі.
– Ну то пригадай.
Тимофій не озивався секунд п’ять, а тоді напружено прочистив горло.
– Ну, припустимо, я пригадав, і що тепер?
Голос трохи змінився. Дівчина навіть уявити не могла, що зараз коїться в його голові.