Рута розкрила парасольку та попленталася до лікарні. Дощ посилився. Стукотіння крапель об парасольку перекривало шум автомобілів на Карнаухова. Коли дівчина добрела до терапевтичного корпусу, Тимофій уже чекав на ґанку. Побачивши її, хлопець ледь помітно кивнув, а потім чи то всміхнувся, чи то скривився. Рута наблизилася та схвильовано мовила:
– Я – Рута.
– Умгу. – Русецький, заштовхавши руки до кишень зеленої блузи, спрямував погляд ніби повз неї.
У принципі, під дашком вистачило б місця для двох, але Тимофій став так, що дівчині довелося залишатися на сходах під парасолькою. До всього він ще й дивився на неї згори вниз.
– Може, зайдемо досередини? – Рута показала на вхід до терапевтичного корпусу.
– Ні, – мотнув головою хлопець. – У мене лише кілька хвилин.
– Добре. Тоді, – дівчина потерла пальцем шрам над бровою, – ти знаєш, що таке локус корулеус? – Тимофій вигнув брову, і Рута із сумнівом у голосі додала: – Спинно-бокова покришка моста? – Вона стріляла навмання завченими фразами, суті яких не розуміла.
– Що саме? – запитав Русецький.
Дівчина ковтнула слину.
– Що саме що?
– Що саме з двох? Блакитна пляма та покришка мосту – це не одне й те саме.
«Фак. Яка ще блакитна пляма?»
– Ну, тоді, м-м, перше. Корулеус.
Хлопець здвигнув маслакуватими плечима й заговорив таким тоном, нібито відповідав на екзамені:
– Блакитна пляма, або локус корулеус, – це крихітна структура в стовбурі мозку, ось тут, – він торкнувся пальцем ямки на шиї під потилицею, – важливий центр бадьорості та напруження, який також бере участь у регуляції сну.
– Вона забезпечує парадоксальний? Швидкий сон? – Вода з парасолі скрапувала на ліве плече та стікала до ліктя.
– Ну, так. Мабуть, так. Це не зовсім моя тема, я вже не пригадую таких деталей.
Рута спробувала ковтнути слину, проте в горлі пересохло.
– Є якийсь спосіб позбутися цієї ділянки?
Русецький наморщив лоба.