Дівчина, гарячкуючи, взялася вистукувати ногою по підлозі.
– Чому Анна подумала про нього? Чому цей апарат видався їй таким важливим, що вона написала про нього в щоденнику?
Тимофій якийсь час мовчки дивився на неї, немовби запитуючи: досі не здогадуєшся?
– Я вже зазначав: видаляти блакитну пляму хірургічним шляхом – ще той геморой. У принципі, це можливо, проте для цього потрібен ну дуже кваліфікований нейрохірург. Твоя вчителька поглянула на локус корулеус як на щось чужорідне, типу як на пухлину, а пухлини прибирають не лише хірургічним шляхом, а й за допомогою радіотерапії. – Русецький помовчав. – Вона сподівалася в буквальному сенсі припалити ядро локус корулеус у своїй голові.
У Рути спітніли долоні. Вона заговорила глухим, надривним голосом:
– Я зараз не хочу нічого чути про доцільність чи про те, що тобі не вистачає доказів. – Від хвилювання нею затрясло. – Я хочу знати лише, чи це можливо? Апарат зробить таке?
Тимофій зморщив носа.
– Думаю, так.
– І?..
– І? – він вигнув брову.
– Що далі? Їдемо переконувати твого батька?
Хлопець підвівся та похитав головою.
– Ти не знаєш мого батька. Він нізащо на таке не погодиться.
– Ми мусимо спробувати! – Рута також скочила на ноги. – Скажемо йому, що мені вже ніщо не допоможе. Що це моя остання надія. Що «випалення» тієї плями – це, типу, експериментальна процедура та єдине, що може мене врятувати!
Рута жахнулася, збагнувши, що ніщо з перерахованого не є перебільшенням. Анестезіолог тим часом продовжував хитати головою.
– Ні. Він зі старої братії, він не стане тебе слухати.
Дівчина розлютилася:
– Але я помру! – За мілкуватою люттю просвічувало безутішне благання. Руті було соромно через це та ще більше соромно через те, що соромно. – Бляха, та я навіть кліпнути боюся! Невже ти не усвідомлюєш? Варто мені вирубитися, і я труп! Я можу сконати просто під час цієї розмови!
– Я знаю, – спокійно промовив Тимофій. – Я зроблю все сам.
Рута застигла із роззявленим ротом. Подумала, проте так і не наважилася запитати: а ти впораєшся?